Високе романтичне звучання п‘єси Свіччине весілля І. Кочерги

“О, яка ж краса!” – вигукує Ольшанський, побачивши Меланку на весіллі.

“Яка ж краса!” - вигукує Кезгайло, коли Меланка скидає плащ і з‘являється перед лицарями в замку у весільному вбранні.

“Яка ж краса, чудова та відмінна…” – повторює за ним воєвода.

До цього мотиву сяючої краси приєднується і мотив мрії, яку людська душа зберігає протягом життєвого шляху, до якої прагне, як до ідеалу щастя і добра. Такою мрією у творі являється світло, що невід’ємно асоціюється в уяві народу з волею.

Як бачимо, п‘єса “Свіччине весілля” була справжньою перлиною і в творчості самого письменника, і в українській драматургії загалом. Показово те, за зауваженням Н.Кузякіної, в якому оточенні вона з‘явилась на світ. “Позаду і поруч – “кооперативні” п‘єси, і “Ліза ...”, в яких немає ні правди характерів, ні краси, де поглядові ні на чому відпочити, а душі нічим захопитися, попереду – грубість “Ворога на сходах”, безсила жорстокість вигадки “Коли сурми заграють”, духовне сум‘яття “Фаустини”. А в центрі – як благодатна оаза – “Свіччине весілля”.”

Отже, Іван Кочерга, створивши історичну драму “Свіччине весілля”, залишив своїм нащадкам дивовижний скарб – багатство добра і правди, ідеї гуманізму і патріотизму, ідеали романтичного кохання, вірної дружби, любові до свого народу й України.

Використана література:

Адельгейм Є.П.

Два драматурги. – К.: Держлітвидав, 1938.

Андріанова Н.М.

І. Кочерга: Літературний портрет. - К.: Держлітвидав, 1963.

Голубєва З.С.

Іван Кочерга: Літературний портрет. – К.: “дніпро”, 1981.

Дробош П.М.

Вивчення творчості Івана Кочерги. – К.: “Радянська школа”, 1981.

Кузякіна Н.М.

Нариси української радянської драматургії. – К.: “Радянський письменник”, 1958.

Кузякіна Н.М.

Драматург Іван Кочерга. – К.: “Радянський письменник”, 1968.

Мар‘яненко О.О.

Минуле українського театру. – К.: “Мистецтво”, 1958.

Старинкевич Є.Г.