Високе романтичне звучання п‘єси Свіччине весілля І. Кочерги

Мою ти свічку… У мене її

Згасили… а за що – не знаю…

Хіба за те, що радісно мені

Було в той час, в чудову ту годину…

Палата вся сіяла од огнів,

І свічка ця горіла…. і мої

Держав він руки… любий мій, єдиний.

І в очі я дивилася ясні.

І раптом наче вихор налетів…

Померкло все… і згасли всі свічки,

І милого, єдиного немає…

У цій сцені автор показав грубе насильство над простими людьми з боку литовських панів: навіть у нареченої в день весілля украдено щастя (воно нерозривне з світлом). І як доказ цього (символ) одинока дівчина у шлюбному вбранні з погаслою весільною свічкою в руці…

Іншим прикладом є раптове прозріння сліпого злотаря Передерія, смертельно пораненого мечем Ольшанського:

Невже ж? Невже ж це правда? Бачу я,

І в смертний час мої одкрились очі.

Майстер побачив бій “за світло і за волю”, побачив “Київ… рідний”, і вмер, як воїн! Цей епізод сприймається як символ того, що здобуте в боротьбі світло (і воля) було таким дорогим для трудящих, а намагання побачити світло (й боротьбу за волю) таке сильне, що в передсмертні хвилини “отверезило” очі сліпому!

Автор мав намір показати безмірно великий, цілющий вплив світла на трудящих, що трактується як символ визволення з-під гніту експлуататорів.

В останній сцені п‘єси Іван бере з рук нареченої Меланки весільну свічку і запалює від смолоскипа – світила повстань, говорячи при цьому:

Умерла ти… і твій убір чудовий

В крові й багні – як прапор на війні.

Та живі ми! До помсти, до будови,

Нам не потрібні шати осяйні.

Кіптявою укриті ми і потом,