Зворотний зв'язок

Високе романтичне звучання п‘єси Свіччине весілля І. Кочерги

Ім‘я талановитого драматурга Івана Кочерги назавжди увійшло до української літератури, як автора прекрасних п‘єс, що стали окрасою вітчизняної драматургії. З часом твори митця не втрачають своєї актуальності, адже в центрі уваги Івана Антоновича незмінно перебувала людина, її нелегкі шляхи самоствердження і морально-духовних пошуків. При очевидній схильності до символіки та умовно романтичних форм письма, добро і правда, зло і кривда у Кочерги завжди невигадані, а відтак і зрозумілі кожному. Високі ідеї патріотизму, вільнолюбства, гуманізму, ідеали братерства, вірності обов‘язку і одухотвореної чистої любові, що їх відстоював і пропагував упродовж усього життя письменник, торкаються струн душі кожної людини, що потрапляє у світ чудових комедій, трагічних історичних епопей, ліричних драм.

До найкращих творів драматурга належить п‘єса “Свіччине весілля”, що являє собою довершений високохудожній взірець історичної драматичної поеми. Публікуючи цей твір у 1930 році, Кочерга вперше додає до нього розгорнуту передмову – пряме публіцистичне звертання до читачів. У довірливо-дружньому тоні автор пояснює, що спонукало його до написання драми, якими історичними першоджерелами він користувався у своїй праці, які аспекти минулого видавалися йому співзвучними новій добі. “Коли я, - пише І. Кочерга, - випадково натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру.” Надзвичайно благодатний мотив, бо самий образ “світла” належить до найпопулярніших найдавніших символів народної поетичної творчості. Відштовхуючись від історичних документів (грамот литовських князів 1494 і 1506 років), драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину боротьби киян за світло. У передмові до драми автор докладно пояснює, що спонукало його до введення в дію народного звичаю “женити свічку” і як треба розуміти образ Меланки. Особливо велику увагу приділяє І. Кочерга топографії старого Києва, без знання якої важко було б збагнути, відчути повною мірою найтонші емоційно-смислові нюанси описуваного, уявити, наприклад, всі труднощі дороги з Замкової гори на Житній торг, яким мала йти Меланка темної буремної ночі, щоб урятувати коханого від смерті.

Заявляючи, що всі зображені у творі події є породженням поетичної фантазії, І. Кочерга водночас наголошував, що в історичному минулому його приваблювали й цікавили передовсім ті моменти, які дозволяють говорити про спадкоємність визвольної боротьби народу проти своїх гнобителів: “Хоч як так було в дійсності, але такий поетичний мотив, як заборона світла в цілому місті, дає дорогоцінну змогу змалювати стародавнє цехове ремісниче життя, показати це життя не статично, а в процесі боротьби з феодалами за міські привілеї і права”.

Драматург повністю реалізував потенціальні можливості теми. Старовинний Київ описано з такою красою і силою, так досконально й точно, що драма “Свіччине весілля” являє собою викінчений взірець високої художності, гармонійного поєднання усіх компонентів – від головних до найдрібніших сюжетних ходів – у єдине, неподільне ціле і є одним з найвищих досягнень української драматургії. До того ж твір набув прекрасного романтичного звучання, досягнутого широким використанням символічних образів у п‘єсі, що піднесло “Свіччине весілля” до вершин української літератури.

Життєві ситуації у творі, думки й психологія персонажів, їхня поведінка зумовлені внутрішньою логікою твору, виявляють щире захоплення автора-оповідача, якому близькі й дорогі його герої – зброярі, кожум‘яки, бублейниці, кравці, бондарі, ковалі. Він живе їхніми радощами, вболіває за їхню долю, співчутливо і з розумінням змальовує їхню боротьбу. Звідси – пристрасть, схвильованість, отой могутній заряд емоційної наснаги, що непомітно захоплює читача, пробуджуючи в ньому чисте і благородне почуття співпереживання.Однією з характерних рис його творчої індивідуальності є рідкісний дар майстерної побудови гострої захоплюючої інтриги. У драмі “Свіччине весілля” ця своєрідність таланту драматурга розкрилася на повну силу. Кожна сюжетна лінія драми розгортається відповідно до своєї внутрішньої інтриги, котра є результатом випадкового збігу об‘єктивних обставин примхливої несподіванки або наслідок свідомого протиборства представників різних соціальних груп. Випадкове й усвідомлюване, несподіване і насамперед відоме чи бажане органічно переплітаються між собою, утворюючи складні конфліктні вузли і напружено драматичні, а то й трагедійні ситуації, які, зрештою, і є переконливим мотивуванням при розкритті головної ідеї твору. Тут Кочерга повною мірою реалізував власну “формулу п‘єси”. У своїх публіцистичних виступах і листах письменник неодноразово говорив “про право і навіть обов‘язок драматурга ставити своїх героїв у найбільш складні, тяжкі, коли хочете – штучні ситуації, бо тільки в такому “переплеті” якнайкраще розкривається образ і характер героя. “Отже, нетипові, згущені ситуації та типові, реалістичні постаті героїв – це моя формула п‘єси, - писав І. Кочерга, - Інакше кажучи, я цілком погоджуюсь з Афіногеновим, який цілком правильно вказує, що знаменита формула Енгельса про “типові” обставини зовсім не означає зовнішнього і дрібного побутового правдоподобія” І недаремно ж Пушкін писав, що “из всех родов сочинений самые неправдоподобные сочинения драматические”. Випадковість як зав‘язка інтриги – явище звичайне в драматургії І.Кочерги. Та при цьому більшість випадковостей в кінцевому результаті цілком природно ув‘язуються з неповторною своєрідністю поведінки чи принаймні якимись поодинокими визначальними рисами індивідуальності характеру того чи іншого персонажа. Так, скажімо, те, що Свічка врятував дружину київського воєводи Гільду від нападу нічних “жартівників”, було випадковістю. Однак ця подія – не тільки відправна точка у розвитку гострої інтриги до однієї з найдраматичніших сюжетних ліній твору (звинувачення Свічки в злочині – викрадені князівської грамоти про світло). Випадкова зустріч Гільди з Свічкою є водночас тим пробним каменем на якому вивіряються і розкриваються їхні людські якості та чесноти. Гільда віддає Свічці грамоту не лише з почуття вдячності до свого рятівника, а й тому, що співчуває і симпатизує боротьбі ремісників за світло та інші права й привілеї. Ці почуття видаються цілком природними, оскільки Гільда – слюсарівна, походить з роду чесних майстрів-трударів, за що її , до речі, так зневажає пихатий Воєвода. Таким чином, епізод з передачею грамоти виходить за межі суто особистих стосунків двох персонажів і набуває соціального забарвлення, стає прикладом солідарності героїні з трудівниками. Отже, характер Гільди, взірець чистої жіночості, шляхетності й краси, доповнюється якісно новими, суто земними рисами, які і надають йому індивідуальної неповторності. Знайомство з Гільдою стає також життєвим фактом, який дозволяє показати читачу у здавалось би вичерпно й точно зображеній, глибоко змістовний героїчній постаті Свічки такі досі не знали високі моральні чесноти, як лицарське ставлення до жінки, здатність перебрати всю відповідальність на себе, жертовність.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат