Новаторство Драматургії Чехова
Чех-драматург ближче до Толстого - при тім , що його п'єси так не подобалися Леву Миколайовичу ("Ще гірше, ніж у Шекспіра"). Герої
його драм-комедій віддалений друг від друга, але зненацька, раптом спалахує вогник взаєморозуміння. Ніна Зарічна перестала почувати і сприймати те, що говорить Треплев ("...виражаєтеся всі незрозуміло, якимись символами"); вона віддалилася від "чаклунського озера". А у фіналі якась сила приводить неї до місць юності, змушує знову повторювати слова треплевской п'єси. І ці рядки, здавалося б, такі дивні : "Люди, львы, орли і куріпки...", тепер знову начебто зв'язують героїв. Висловлення Толстого: "Ми всі , те саме початок, розділені, і наша справа (справа всього нашого життя ) з'єднатися..." - ця двуединая формула роз'єднаності і почуття необхідності спілкування - допомагає зрозуміти природу чеховського діалогу. І, додамо, - розходження двох великих російських письменників, що розуміли "з'єднання " людей настільки по-різному.
Мопассан назвав свою розповідь "Самітність". Жодна з п'єс - "Чайку", "Дядько Ван", "Три сестри", "Вишневий сад" - не могла бути так названа. Тому що вони говорять і про самітність людей - і про їхню спробу крізь самітність пробитися. У розмовах героїв цих п'єс - не просто безотзывность, але постійне з'єднання безотзывности з исповедальностью.
Герой розповіді Мопассана переконаний, що і любов неспроможна порушити загальний і обов'язковий закон людської несумісності: "З кожним поцілунком, з кожними обіймами відчуження ростуть ".
Як ні трагична любов чеховських героїв, у ній немає цієї первоисходной, заздалегідь даної, як сказали б сьогодні, генетично запрограмованої безнадійності.
Люди розділені невидимими стінами, але вони намагаються достукатися друг до друга, і порию це їм удається.Третя дія "Трьох сестер". Усі схвильовані пожежею, вибиті з колії. І діалог стає іншим. Починається ряд відвертих визнань і пояснень. Ольга говорить Наташе про її брутальність до няньки. П'яний Чебутыкин плаче, згадує жінку, що він лікував і яка вмерла. Порозуміваються один з одним Маша і Вершинин на своєму, тільки їм зрозумілій мові ("Трам-там-там..."). Тузенбах визнається Ірині, що мріє віддати за неї життя. Ирина, немов розорює душеві перед сестрами, у розпачі викликує: "Ніколи ми не виїдемо в Москву..." Маша кається перед сестрами - вона любить Вершинина: "Це моя таємниця, але ви усі повинні знати... Не можу мовчати..." І, нарешті, Андрій, як ми пам'ятаємо, намагаючись захистити Наташу від докорів і обвинувачень, раптом плаче: "Милі мої сестри, дорогі сестри, не вірте мені, не вірте..."
Не можна говорити про взаєморозуміння чеховських героїв як про правило, що не знає виключень .
Звичайно, "не можу мовчати" Маші - випадок особливий . Але і там, де герої мовчать про те, що тривожить і хвилює душеві, не видають своїх таємниць, говорять нарочито "не те", не припиняється їхня схована розмова, таємниці діалогу. Переклик людських голосів виступає не як реальна даність, але ніщо відчува підспудно, що ще не наступило, "чаемое" тихо і напружено.
Так, вивчаючи лад чеховських п'єс, занурюючи в їхню атмосферу, ми починаємо почувати дух часів 90-х - початку 900-х років, епохи великих чекань.
І ще від одного "правила" відмовився Чехов - від відкрив границю між жанрами. Звичайно, вона і раніш порушувалася. Але в Чехова провести розмежувальну рису між драмою і комедією вже просто неможливо.
Цікаво простежити, як він сам визначає свої п'єси. "Іванов" у ранній редакції 1887 року названий комедією. У 1889 році він надрукований з підзаголовком "драма". "Лісовик" - комедія, а перероблена на його основі п'єса "Дядько Ван" - "сцени із сільського життя". "Чайку" і "Вишневий сад" - комедії, а "Три сестри" - драма.
Так увесь час коливається невидима стрілка між драмою і комедією. Поняття утрачають свою звичну ясність і визначеність. Створюється враження, що "усі змішалося". Ну яка справді "Чайку" комедія, якщо вона кінчається самогубством одного з головних героїв? І чи можна назвати водевілем у звичайному змісті сцена-монолог "Про шкоду тютюну" в останній редакції?
Однак чеховське відкриття границі між жанрами не привело до простого їхнього змішання. Трагедія, комедія, драма - три цих визначених , стійких, творчо "суверенних" поняття злилися воєдино.