Новаторство Драматургії Чехова
Найпростіше сказати, що автори протоколу виявили тупе нерозуміння чеховського шедевра. Але приведені рядки, скоріше, свідчать про іншому - про те, як же змінив Чехов природу драматичної дії, його структуру; яким незвичайним, дивним, "рассыпающимся" здавався сюжет його п'єс першим критикам, глядачам, читачам і цензорам.
Дійсно, "Чайку" у свідомості багатьох сучасників просто розпадалася на окремі шматки, епізоди. Театральний рецензент А. Р. Кугель, по суті, виразив ту ж думку, що автори уведеного відкликання, але висловив її не "протокольно", а рецензентски: "Чому белетрист Тригорий живе при літній акторці? Чому він неї заполонює? Чому Чайку в нього закохується? Чому акторка скуповуючи? Чому син її пише декадетские п'єси? Навіщо старий у паралічі? Для чого на сцені грають у лото і п'ють пиво?" І вся ця серія питань увінчувалася висновком : "Я не знаю, що всім цим хотів сказати м. Чехов, ні того , у якому органічному зв'язку все це складається , ні того , у якому відношенні знаходиться вся ця сукупність осіб , що говорять гостроти , що вирікає афоризми, що п'ють, що їдять, граючих у лото, що нюхають тютюн, до драматичної історії бідної Чайки?".
Чеховські герої, не вовлеченные в орбіту всеохоплюючої інтриги, здавалися випадковою "сукупністю осіб". А самий характер персонажа - настільки ж випадковою, непослідовною "сукупністю чорт".
Письменник відмовився і від такої побудови образа героя, коли одна чільна риса заздалегідь визначає собою інші . Він показав, що той самий людина може говорити різними голосами.Андрій Прозоров порозумівається із сестрами: він захищає свою дружину Наташу, виправдується: "Наташа чудова, чесна людина. (Ходить по сцені мовчачи, потім зупиняється.) Коли я женився, я думав, що ми будемо щасливі... усі щасливі... Але боже мій ... (Плаче.) Милі мої сестри, дорогі сестри, не вірте мені, не вірте...” Він хоче сказати одне, а говорить інше. Його зовсім прибрала до рук дружина-міщанка, але от , виявляється, не зовсім; він віддалився від сестер, але раптом щось у ньому проривається. У четвертій дії Андрій виходить з колясочкой. Усі надії розбиті. І раптом він, начебто пробуджуючись від глибокого сну, вимовляє монолог про страшне, ледаче, байдуже життя ("ПРО, де воно, куди пішло моє минуле...").
Чеховські п'єси говорять про трагічні невдачі, лиха, нісенітницю в долях героїв, про розлад мрії і буденного життя. Але розказано про всіх цих "розбіжності" у драматичному оповіданні, де усе супідрядно і соразмерено, усі збігається і перегукується один з одним. Дисгармонії дійсності протистоїть схована гармонійність форми, ритмічність і музикальність поворотів, "рифмующихся" один з одним деталей.
Настрій - не простий дух людських п'єс. Воно створюється взаємодію багатьох і багатьох поетичних мікровеличин.
Тенденція до "розрядки" дії, до розпускання тугих драматичних вузлів проявилася й у побудові чеховського діалогу.
Слово в драмі, як відомо, має зовсім особливу природу, відмінну від того, з чим ми зустрічаємося в лірику а в епосі. Так, скажемо, лірична фраза "Я пам'ятаю дивовижне мгновенье..." передвіщає подальший розвиток оповідання, безперервне і, якщо можна так сказати, незаперечне. Якщо перевести цю фразу в епічну форму, за нею також очікується потік авторської мови : можуть лунати і голосу героїв, але все рівно роль ведучого оповідання в автора не буде віднятий (особливий випадок - оповідання від імені героя).
У драмі ж кожна фраза позбавлена окончательности - це звертання, розраховане на відгук. Якщо в драмі хто-небудь з героїв скаже: "Я пам'ятаю дивовижне мгновенье", іншої може у відповідь або зворушитися, або зізнатися, що він нічого не пам'ятає, або же просто посміятися над ліричним висловленням. Слово в драмі - звертання і відгуки, згоди, незгоди, розбіжності. Так чи інакше, ця словесна взаємодія персонажів, вовлеченных у загальну дію.
Чехов відмовляється від такої розмови героїв, у якому відчувається їх тісний і безпосередній контакт. Діалог його персонажів часто будуються як питання і невідповіді, визнання без відгуку. Суть чеховського діалогу насамперед не в тім , що говорять герої, а в тім , як на їхні слова відповідають. Іншими словами, вся істота отут - у "невідповідності відповідей".
Правда, в окремих бурхливих сценах - наприклад, сварка і примирення Аркадиной і сина в третій дії "Чайки" або її епізод із Тригориным, що визнається, що захоплено Ніною, - діалог динамизируется, за реплікою випливає пряма відповідь. Це дійсно діалог - розмова, суперечка, словесний двобій двох героїв.