With an overview of the twentieth century” George S.N. Luckyj

Заборонений протягом десятиліть у радянські йцУкраїні окремі твори Олеся були перевидані там у 1964 з передмовою Максима Рильського.

Два молодих поети з виразними рисами модернізму заслуговують бути згаданими: Микола Фіменський (1873-1938) і Грицько Чупринка (1879-1921). Фіменський був автором “Лірики” (1906), схвалив “Календар” за “його частину і шляхетність тону, і його глибину” і він витікав з поєднання його української душі з елементами сучасного європейця, насамперед французької поезії. Чупринка, який починав і закінчив як традиціоналіст, показав деяку новину в “Огнецвіті” (1910), що був сприйнятий Шаповалом, як “веселий і безтурботний... праця письменника-символіста і прихильника чистого мистецтва”. Фіменський був заарештований у 1938 і загинув в Гулазі. Чупринка був вбитий більшовиками в 1921. У 1988 він був реабілітований з наступним коментарем Миколи Жулинського.

Творчість Григорія Чупринки – це характерне відтворення серцебиття української інтелігенції першого десятиліття двадцятого століття. Це був складний період нашої інтелектуальної історії, пов’язаної з емоційно активним пробудженням національної свідомості і неминучих нових доріг культурного і літературного розвитку, динамічного пошуку нових образів, форм і засобів вираження. Визначну роль у цьому оновленні відіграв символізм, що наприкінці дев’ятнадцятого і на початку двадцятого століть (розпрестер) своє крило по Україні.Великим письменником раннього модернізму, драматургом, хто почав писати наприкінці дев’ятнадцятого століття була Леся українка (справжнє ім’я Лариса Косач) дочка відомої письменниці Олени Пілки (1849-1930) і племінниця батька українського демократичного соціалізму Михайла Драгоманова (1841-1895), вона стала провідним митцем свого покоління. Її перша збірка віршів “На крилах пісень” (1893) була малою передмовою її пізнішої полум’яної революційної поезії. Її поетичний цикл “Невільницькі пісні” (1893) відомий, завдяки висловлюванню Франка, що “Леся Українка була одиноким мужчиною” на свою Україну. Вона переборювала туберкульоз, що наносив шкоди, що закінчив життя передчасно, писала натхненні, утверджуючи життя поезії. Деякі з них “contra spem spero”, “Завжди терновий вінець”, “Слово, чому ти не твердая криця?” стали зразками найпрекраснішої поезії з часів Шевченка. Її поетичний талант був так оцінений Борисом Якутським, редактором і видавцем її першої збірки віршів: “Два джерела творчого потенціалу лежать у душі Лесі. Один, який вона виношувала і утримала протягом довгої боротьби за життя – елемент справжньої революції, відхід від традиції, боротьба не за життя, а за смерть і безмежна відданість революційним ідеям у їх романтичній формі. Глибокий ліризм був викликаний Лесиними полум’яними темами, що закликають впертої боротьби з закликом як “убиває мене, я не буду поступатися”. Цей уривок вірша Лесі Українки не втратить своєї актуальності протягом довгого часу.”

Набагато більші досягнення Лесі Українки як драматурга. Вона написала кілька драматичних поем – “Одержима”, “Каландра”, “Оргія”, “На руїнах”, “Вавилонський полон”, “На полі крові”, “У пущі”, також п’єси “Блакитна троянда”(1896), “Руфін і Прищілла” (1906), “ Бояриня” (1910), “Лісова пісня” (1911), “Кам’яний господар” (1912). Багато вчених вказали, що її теми і предмети від світової історії і літератури. С. Біза прокоментував: “В п’єсах лесі українки два аспекти здається змішані: індивідуальних і національний з одного боку і універсальний з іншого. У драмах не має нічого індивідуального, щоб не мало універсального значення; і більшість близьких національних проблем завжди знаходить близькі паралелі в історії інших націй.”

Микола Зеров оцінює її дві останні п’єси відповідно:

“Тільки під кінець життя (Леся Українка) перебуває під владою реалістичної драми. “Кам’яний Господар” і “Лісова пісня” – драми в прямому розумінні слова. У них – глибина ідеї, яскравий діалог, різноманітність тем і мотивів, психологічне звучання характерів витісняється рухом, розмаїттям дій, візуальною красою сцен. П’єси Лесі Українки являються найвищим рівнем розвитку української драми. В усій нашій українській літературі немає нічого більш могутнішого і органічного-гідного ніж “Кам’яний Господар” і “Лісова пісня”.

Одна з п’єс лесі Українки “Бояриня”, через її сильну антиросійську упередженість була заборонена в радянській Україні і була виключена з публікації до 1989. Леся Українка також залишала деяку літературу критики і чудові збірки приватних листів. У листі до Кобилянської вона “не бажала складати свої руки і відмовитись від неоромантичного прапора.”

З жіночих письменників-модерністів найбільш видатною була Ольга Кобилянська (1863-1942). Народилась і виросла на Буковині, вона була під сильним німецьким впливом. Деякі з її ранніх коротких повістей і оповідань (“Вальс меланхолійний”, 1898) були переважно модерновими. Її перші повісті “Людина” (1894), “Царівна” (1896). Була феміністкою за духом. Микола Євман так охарактеризував її ранні твори: “У творах Кобилянської нова, ідеальна сфера відкрита для нас, даючи уявлення про нову землю, де людський дух очищує земний пил і знаходить притулок від бурхливих хвиль життя. Ми маємо позбавитись усіх надій і прагнень і тільки одна пристрасть буде у нас: розвиватися навіть вище в рамках вдосконалення, ліпити власну душу так, щоб це могло сяяти красою і горіти горячою любов’ю. Ми відвертаємося від щоденних турбот, що обтяжують нашу душу і починаємо досить слухати внутрішній голос, який там відбиває пульс вічності.