Територіально-виробничі комплекси України
Одним з головних завдань теорії та практики комплексоутворення е розробка принципово нових методичних положень територіального пла¬нування, проектування і моделювання територіально-виробничих утво¬рень різних ієрархічних рівнів. У цьому і полягає весь науково-практич¬ний зміст територіальної організації суспільного виробництва. Створен¬ня її високоефективних форм в умовах самостійності української дер¬жави і розвитку ринкової економіки пов'язане з необхідністю переходу до конструювання і моделювання як усієї господарської системи, так і ТВК, і навіть окремих інтеграційних утворень. Щоб забезпечити високу економічну ефективність її функціонування, слід розпочати конструю¬вання і моделювання «системи систем», а для цього потрібне досить чіт¬ке її трактування. Вона повинна являти собою комплекс економічно, ор¬ганізаційно і технологічно взаємозв'язаних головних, допоміжних і об¬слуговуючих галузей, які збалансовані між собою і утворюють єдину ін¬теграційну систему. Для того, щоб забезпечити її ефективне функціонування, необхідним є їх комплексно - пропорціональний розвиток.
Важливо підкреслити, що Рада по вивченню продуктивних сил Ук¬раїни НАН України, яка вже багато років займається прогнозуванням розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, фактично про¬гнозувала розвиток не комплексів, а суми галузей на території республі¬ки та її окремих районів. Хоча в умовах планової економіки такі прог¬нози і створювали певну наукову основу для розвитку продуктивних сил, але комплексно - пропорціональне забезпечення всієї господарської сис¬теми та її збалансованість не вдавались.
Як наслідок, ми одержали структурно незавершене, незбалансоване, нескомплексоване господарство, що не відповідає умовам і параметрам високоефективного господар¬ського комплексу. Основною причиною такої ситуації стало те, що тео¬рією комплексів і комплексоутворення займалися переважно економгеографи, які не брали участі у проектуванні, моделюванні та прогнозу¬ванні їх функціонально-територіальної структури на перспективу, у ви¬борі територій і майданчиків для розміщення підприємств і господарств. А саме проектна діяльність створює інформаційну базу для теоретичних узагальнень і формування наукових основ організації ТВК. До остан¬нього часу має місце значний організаційний розрив між теорією і прак¬тикою реального проектування комплексів. Для ліквідації такого роз¬риву до розробки теоретичних основ комплексоутворення, конструюван¬ня і прогнозування їх розвитку на далеку перспективу необхідно залуча¬ти спеціалістів конструктивної та регіональної економік з науково-дос¬лідних і проектних інститутів, які б могли розробляти організаційні та технологічні моделі первісних комплексів, доводячи їх до якісних і кіль¬кісних параметрів складніших і масштабніших інтеграцій.
Практика нового господарського будівництва в Україні ставить пе¬ред економічною наукою завдання розробити такі системи територіаль¬ної організації суспільного виробництва, які б дозволяли бачити перс¬пективу не як суму окремих галузей, а як господарство в цілому, в усіх його взаємозв'язках. Необхідно вивчати, конструювати і прогнозувати не окремі галузі чи елементарні комплекси, а більш складні територі¬ально-виробничі утворення.
Саме в цьому полягає наукове забезпечення високоефективного розвитку господарства України.Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільного ви¬робництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробни¬чий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, га¬лузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделю¬вання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її по¬треб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матері¬ального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та ін¬ших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структур виробни¬цтва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих пот¬реб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових мож¬ливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матері¬ального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому еко¬номічному просторі.
На основі оцінки ресурсної забезпеченості території, територіально-компонентної структури економічних районів і вільних економічних зон, інвентаризації всіх господарських об'єктів можна визначити ті галузі, підприємства і господарства, які у взаємозв'язку з уже існуючими мо¬жуть забезпечити формування нових ТВК з принципово новими функці¬онально-компонентною і територіальною структурами, безвідхідним і мало відхідним виробництвами. Отже, основним завданням конструктив¬ної та регіональної економік в умовах структурної перебудови має ста¬ти дальше вдосконалення територіальної організації виробництва. І на основі його комплексування, комбінування, кооперування та інтегруван¬ня необхідно спроектувати такі територіально-виробничі системи (еко¬номічні райони, вільні економічні зони, промислові вузли), які б забез¬печували розширене відтворення як у суспільному виробництві, так і в природному середовищі, і були максимально економічно ефективними.