Природні передумови РПС
1.3. Нерудні природні ресурси
Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: ку¬хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо.
Великі запаси калійно-маг¬нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків¬ській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної солі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини.
Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель – Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів – Черкаське, Камиш–Бурунське. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське.У Волинській і Рівненських областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.
Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро¬винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак¬тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час¬тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду¬вальних робіт тощо.
Тоді, ще 15 літ тому, багато мовилося про об’єктивні передумови для розбудови заможної самостійної України. Наводилися розрахунки Дойчебанку, що за кілька років купатимемося у молоці. Бгатства справді були шалені, і західні банкіри, найімовірніше, не брехали. Проте для суспільного розвитку значно важливішими є не об’єктивні, а суб’єктивні передумови і перш за все, як саме користуватися багатством.
2. Методи оцінки природно-ресурсного потенціалу
Використання в економічній системі природних ресурсів ви¬магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех¬нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража¬ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.
Дуже важливою проблемою освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення за¬пасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресур¬сів; врахування освоєності території, на якій вони знахо¬дяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.
Досі не розроблені єдині підходи і критерії до оцінки природних ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу оцінити не лише окремі види природних ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній географії розуміється сукупна про¬дуктивність природних ресурсів території як засобів ви¬робництва і предметів споживання, що виражається че¬рез їх споживчу вартість.
Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре¬зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се¬редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо¬вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен¬ти та ефективності.
При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими за¬тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобі¬гання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додатко¬ві витрати з соціальних фондів тощо.