Демографічний потенціал України

Важливу роль у природному відтворенні населення та визна¬ченні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер ві¬кової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Украї¬ні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населен¬ня, судячи з його вікової структури, має менші можливості порів¬няно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими гру¬пами населення — допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16—59 років і жінок — 16—54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння насе¬лення країни. При збереженні сучасних тенденцій народжуванос¬ті і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збіль¬шення питомої ваги осіб похилого віку і відповідно — загальне постаріння населення України.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення України показує, що найбільша диспропорція у бік чи¬сельної переваги жінок та загального постаріння населення харак¬терна для Подільських та центральних областей України. Най¬більш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львів¬ській та Рівненській.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оціни¬ти зміни в демографічній ситуації, визначити особливості форму¬вання трудових ресурсів у регіонах. Таким чином, територіальні особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного від¬творення населення та його міграції.

4. ПРИРОДНИЙ ТА МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ.

Природній.

Кількість населення в країні до сучасного періоду збільшувалася переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня народжуваності над рівнем смертності. До другої світової війни в Україні був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів. Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7 чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це насамперед відбувається у Вінницькій, Чернігівській, Житомирській областях України.

Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст населення України став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза – наслідок соціалістичного способу виробництва.

Головна причина перевищення смертності над народжуваністю криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, найжиттєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій.

Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до мінімуму, скорочення його приросту. В 1990 р., наприклад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював лише 0.6 чол. і за останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за цим показником на останньому місці серед колишніх союзних республік: вона «випереджує» навіть такі республіки, як Латвія (1.1%) та Естонія (1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природним приростом. Пограничні з Україною Білорусія та Молдова також мають набагато вищі показники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджикистані, приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані – 45 разів [3, с.125].

Відомо, що природний приріст населення формують кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо.

При аналізі вказаних показників слід насамперед звернути увагу на таку властиву Україні особливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припадало близько однієї третини всіх народжених і майже половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структурою сільських жителів (значно вища, як уже зазначалося, частка осіб передпенсійного і пенсійного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється величиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оцінюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кількістю померлих і за величиною природного приросту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення.Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 – 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різко зросла також різниця між показниками, що характеризують народжуваність, смертність і природний приріст міського і сільського населення. Наприклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7. Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат – природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з 13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природний приріст був позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих міських жителів зросло на 60%, а число померлих сільських жителів – більше ніж удвоє. В результаті цих змін природний приріст усього населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази, природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а природний приріст сільського населення – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Україна опинилася, таким чином, на одному з. останніх місць у світі за показниками природного руху населення.