Демографічний потенціал України
Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави.
В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років.
Відбувається зростання смертності населення від інфекційцних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, яка у 2-9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн.
Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85 %, самогубців - на 37 %. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення - дітей, жінок, осіб похилого віку.
В результаті зниження народжуваності населення країни "старішає". Частка осіб похилого віку у 1995 р. становила в цілому по Україні понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення.
Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваютья негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров'я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров'я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.
На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян під час політичних репресій і голодоморів 30-40-х років, величезні втрати працездатної частини населення під час другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, - все це завдало і продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.
Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, грунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.
Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв'язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.Формування призовних контингентів. Негативним наслідком демографічних змін є звуження бази для формування призовних контингентів. Становлення і розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не стільки воєнно- політичною обстановкою та військовою політикою держави, скільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.
Зіставлення даних двох останніх переписів населення - 1979 і 1989 рр. - свідчить про загрозливу тенденцію зменшення загальної чисельності молоді призовного віку. Відповідні контингенти молоді чоловічої статі у віці 15-19 років у 1989 р. становили лише 85 % її чисельності у 1979 р. Чисельність чоловіків допризовного віку (17-літніх) в Україні у 1993 р. Порівняно з 1980 р. зменшилася на 13,8 %, призовного віку (18-літніх) відповідно на 8,5%.
Особливо швидке зменшення чисельності призовних контингентів спостерігалося у сільській місцевості. Регіональний аналіз свідчить, що до областей, де зменшується чисельність чоловічого населення допризовного та призовного віку в міських поселеннях, відносяться західні області України, а також Вінницька і Одеська, а в сільських місцевостях - Харьківська, Луганська, Донецька, Київська, Вінницька, Миколаївська, Львівська, Хмельницька і Тернопільська області.