Демографічний потенціал України

У динаміці чисельності мобілізаційних контингентів (чоловіків у віці 18-49 років) небажані зрушення характерні тільки для сільської місцевості. В містах чисельність цих контингентів у 1993 р. порівняно з 1980 р. збільшилася на 7,9 %, а в селах - зменшилася на 15,5 %.

Демографічна криза і песимістичні прогнози розвитку населення до 2000-2015 рр. ще більше загострюють проблему формування контингентів призовників і офіцерського корпусу, оскільки питома вага дітей у віці до 15 років за прогнозними розрахунками зменшиться з 23,2% у1991р.до 17,6% у 2016р. При цьому той факт, що середня кількість дітей у сім'ї практично буде зведена до однієї дитини (1,3 в середньому на одну сім'ю з дітьми), ще більше загострює проблему формування військових контингентів.

Висновок

Україна – п’ята за чисельністю населення держава в Європі. Кількість його на 1 січня 2003 р. становила 49,1 млн. чол. За цим показником Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.), Італії (58 млн. чол.), Великобританії (57.3 млн. чол.) і Франції (57 млн. чол.).

Сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і поступово зменшується. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.

Трудові ресурси – це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки – від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість працездатного населення України в 1993 р. перевищила 29 млн. чоловік.

У сфері матеріального виробництва на початку 90-х років було зайнято 75 % усіх працівників. Понад 29 % населення країни працювало в промисловості, більш як 20 – у сільському господарстві, понад 11 % – в освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво (7.4 %), торгівлю, громадське харчування (7.1 %), транспорт і зв’язок (6.7 %).

Нині переважною формою зайнятості працездатного населення все ще залишається державний сектор економіки. Проте частка недержавних форм власності поступово зростає. В перспективі передбачається відплив робочої сили (до 400 тис. чоловік) з підприємств державного сектору в різні приватні, малі, спільні та інші недержавні підприємства.

В Україні все більше проблем виникає з раціональним використанням трудових ресурсів. Ще недостатньо використовуються вони у малих і середніх містах, особливо на Правобережжі.

Кількість безробітних в Україні на кінець 1995 р. становила понад 100 тис. чоловік. Це порівняно небагато. Проте в країні поширене приховане безробіття, особливо в містах з незначним вибором місць роботи. Найбільше безробітних серед службовців (інженери і техніки).

У народному господарстві країни жінки переважають над чоловіками. Часто-густо вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну. Це ще один із чинників демографічної кризи в Україні.

Коефіцієнт змінності більшості промислових підприємств України невисокий. Раніше він становив 1.2 – 1.4, нині ще більше знизився.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України.Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.