Проблеми енергозабезпечення розвитку України

Аналіз внутрішніх можливостей розв'язання проблем енергозабезпечення свідчить про нездатність української економіки швидко адаптуватися до цінових кон'юнктурних змін світового енергоринку, на якому хазяйнують впливові гравці — країни — члени ОПЕК, Росія і США.

За цих умов найрозумнішими кроками для безперебійного енергозабезпечення розвитку економіки країн, що не мають впливу на розподіл світових енергоресурсів, виявляються такі:

1) диверсифікація внутрішніх джерел генерування різноманітних видів енергії шляхом розвитку сонячної, вітрової, геотермальної енергетики і малої гідроенергетики;

2) диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергоносіїв із-за кордону за критерієм ефективності витрат;

3) корпоратизація міжнародних енергетичних зв'язків у сфері розвідування запасів природних енергоносіїв, вироблення, транспортування та відновлення основних фондів постачання енергії;

4) цільове та економне використання власних енергозапасів;

5) збалансування витрат різних видів енергії в народному господарстві з можливістю їх придбання за світовими цінами;

6) заощадження та ефективне використання імпортної енергії у виробництві та суспільному споживанні.

Успіх на цьому шляху визначається загальним станом і тенденціями соціально-економічного розвитку України, які зумовлюють можливість не тільки простого, а й розширеного відтворення. Ключова роль енергоресурсів у забезпеченні цих процесів змусила постіндус-тріальні країни переорієнтувати пріоритети свого розвитку на початку ХХІ ст. з обмеження використання невідновлювальних природних енергоносіїв на інтенсифікацію їх використання через зниження енергоємності випуску та використання альтернативних джерел енергопостачання. Дотримання цього принципу забезпечується інноваційним типом розвитку, що передбачає якісний прорив у підвищенні ефективності ресурсокористування, зростанні продуктивності та технологічній оснащеності економіки загалом. Пріоритети соціально-економічного розвитку розвинених країн Європи фокусовані на інтенсивному зростанні обсягів валових інвестицій у збереження і покращення якості природного і людського капіталу, тобто на збільшенні капіталовкладень у технологічне вирішення проблем вичерпності природних ресурсів життєзабезпечення. Вирішенню цих завдань сприяє експансія фінансового сектора економіки і сектора високотехнологічних інформаційних послуг.Інноваційний розвиток країн світу тісно пов'язаний із процесами глобалізації економіки через поширення транснаціональних корпоративних відносин. За цих умов усталеність розвитку забезпечується «оптимальним» розподілом світових, зокрема енергетичних, ресурсів і прискоренням темпів зростання ВНП розвинених країн. З позицій ефективності світової економіки транснаціональні відносини, що збільшують корпоративні прибутки шляхом мінімізації витрат виробництва, є носіями ефективного розподілу світових ресурсів. Однак процеси інтеграції національних економік у світову економічну систему через становлення таких відносин мають суперечливий характер. З одного боку, наявність іноземних компаній у просторі національної економіки розглядається як сприятлива можливість, що надає доступ до новітніх технологій, нових робочих місць, сучасного менеджменту та організації раці, а з іншого — сприймається як іноземне втручання та обмеження позицій національного виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Суттєве прискорення обігу світового капіталу внаслідок чергової хвилі науково-технічного прогресу підвищило роль фінансового мультиплікатора в процесах накопичення та перерозподілу світових енергетичних ресурсів. У цій ситуації справжніми володарями ресурсів планети стали великі ТНК, що контролюють 90 % світових фінансових потоків [1]. ТНК фактично спрямовують геополітичний фокус національних інтересів країн-лідерів. Це забезпечується будь-якими засобами впливу включаючи й військове вторгнення в країну що має певні запаси природних енергоносіїв. Транснаціональна корпоративна мережа, що охоплює понад 5 тис. корпорацій, сприяє поширенню та переміщенню певних екстенсивних типів робіт із розвинених країн і створенню нових робочих місць у країнах, що розвиваються. Однак цей процес рідко відбувається з метою надання безпосередньої допомоги країнам другого і третього світу, частіше — з метою збільшення прибутків за рахунок скорочення витрат на оплату праці та ресурсів виробництва.

Глобалізація світової господарської діяльності під контролем ТНК, країнами походження яких є США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція та інші розвинені країни, забезпечує сукупний випуск товарів на рівні понад 40% світового ВВП, а у сфері високих технологій їх торговельний обіг становить близько 80% світового [5, с 52-59]. Серед наслідків цієї глибокої перебудови світового ринкового господарства є концентрація капіталу в тих країнах, де вони приносять найбільший прибуток, що дає їм можливість впливати на розподіл світових енергоресурсів засобами ціноутворення на світовому ринку. Важливою причиною прискореної експансії міжнародних корпоративних відносин у сфері енергозабезпечення виявляється і той факт, що накопичення капіталу в руках транснаціональних корпорацій, особливо фінансових, дає їм змогу витрачати значні кошти на пошук нових джерел та інноваційні проекти їх розробки, що приваблюють країни, які не здатні виділяти кошти на дослідження. Поширення технологічних знань може відбуватись як усередині ТНК через її філії, так і між незалежними компаніями за допомогою придбання ліцензій і прав на використання інноваційних розробок. Принадність останнього способу визначається ступенем ризиків іноземних інвесторів, терміном економічного життя інноваційного проекту, прийнятністю і простотою адаптації технології, а також бар'єрами для входження філій, високим рівнем фінансових витрат потенційного іноземного інвестора і певними типами ринкової конкуренції, сприятливої для ліцензування.Граничне збільшення світового випуску досягається переміщенням технологій генерування енергії в напрямі капіталу або капіталу до технологій, однак це не свідчить про паритетне зростання добробуту залучених націй. Країна, що розробляє нові технології, безумовно підвищує свій власний добробут шляхом вилучення монопольної ренти за новітню технологію [4, с 128-142], або ця рента може бути стягнута шляхом оподатковування експортних інноваційних товарів. Нерідко максимізація технологічного рентного прибутку компанією-розробником досягається одночасним використанням зазначених інструментів. Конкуренція між постачальниками технічних знань призводить до зниження обсягів технологічної енти, тому ТНК зацікавлені в контролі над новими розробками. Отже, позитивний зв'язок присутності ТНК на технологічному ринку зі швидким розповсюдженням новітніх технологій справедливий тільки для ринку технологій розвинених країн, на ділі це суперечить жорстким інтересам максимізації сукупного прибутку ТНК. Необачлива політика деяких країн другого світу, зокрема України, у сфері реформування освіти і фундаментальних наук може призвести до ситуації, коли зростаюча технологічна рента стане єдиною можливістю доступу до новітніх технологій, а саме генерування, транспортування та збереження енергії. У цьому випадку проникнення і зростаючий вплив ТНК на всі сторони суспільного, політичного й економічного життя технічно відсталих країн будуть об'єктивно обумовлені нав'язаними вигодами від отримання цивілізаційних винаходів, зокрема щодо генерування нових видів енергії, засобів транспортування та енергозбереження.