Проблеми енергозабезпечення розвитку України

Енергозабезпечення усталеного функціонування національного господарства України — не проста, хронічна і комплексна проблема, яка загострюється внаслідок політичної нестабільності, що впливає на умови постачання енергоносіїв з Росії. Враховуючи той факт, що енергоємність економіки України у розрахунку витрат енергоресурсів на створення одиниці вартості ВВП перевищує енергоємність ВВП Росії у 2,3, а країн Євросоюзу — від 5 до 8 разів, слід визнати серйозну залежність національного господарства від наявності власних і вартості імпортних енергоносіїв. З вичерпуванням світових енергетичних ресурсів ця проблема поглиблюється й набуває все більшого політичного забарвлення саме тому, що енергетична залежність містить потенціал політичного впливу з боку країн-експортерів, що поєднує її з небезпеками національного рівня.

Водночас слід визнати, що «справедливий» у минулому розподіл енергоносіїв між країнами пострадянського простору чи паритет у цінах за їх транспортування й внутрішнє споживання вже неможливий, оскільки економіки цих країн функціонують здебільшого в умовах тіньової самоорганізації з багатьма неузгодженими мотиваціями господарської діяльності. При цьому зневажаються не тільки соціальні чи зовнішньоекономічні аспекти забезпечення усталеності розвитку, а й самі основи ефективного господарювання країн-республік колишнього СРСР. Тіньова економіка або неформальний сектор, на розмір якого суттєво впливають «правила» господарських трансакцій (таблиця 1), у постсоціалістичних країнах становить від 19% ВНД (Словаччина) до 67% ВНД (Грузія), водночас ліберальні капіталістичні економіки функціонують з тіньовим сектором на рівні 9% ВНД (США) чи 10–13% (країни ЄС). Неформальний сектор економіки України станом на 2005 р. оцінювався Світовим банком у 52,2% ВНД [7].

Затяжна економічна рецесія 1992–1996 рр. призвела до зменшення ВВП в Україні більше, ніж у 2,7 раза, його енергоємність збільшилася в 1,8 разів, фондомісткість — майже у 3 рази, а витрати праці — у 2,5 раза. На тлі падіння ефективності праці та зростання прихованого безробіття найбільш інтенсивно втрачає свій трудовий потенціал реальний сектор економіки, зростає ділова активність у віртуальному фінансовому секторі (кредитування, страхування й спекуляції) та апараті управління. За цих умов обсяги державних інвестицій в основний капітал паливодобувного сектора України постійно знижувалися. Темпи зменшення капіталовкладень, починаючи з 1992 р., перевищували темпи падіння валового випуску. Виникло замкнене коло: недоінвестування виробництва призводило до падіння випуску, що, у свою чергу, спричиняло скорочення обсягів капітальних вкладень в основні виробничі фонди та унеможливлювало технологічні інновації. Внаслідок багатьох об'єктивних причин (дефіцитний бюджет, значна зовнішня заборгованість, зниження регулюючої ролі держави, необдумана лібералізація економічних відносин за відсутності сформованого правового поля ефективних економічних взаємодій) виникли серйозні перешкоди для подолання циклічності цього процесу.

Демографічні процеси, пов'язані зі збільшенням частки старих пенсіонерів у загальній структурі населення, негативно впливають на можливість сплачування за енергоспоживання у побутовому секторі. Перспективи покращення платоспроможного стану зростаючої частки пенсіонерів за існуючою солідарною системою пенсійного забезпечення ненадійні. До того ж зростає чисельність (до кількох десятків тисяч на рік) людей молодшого віку, які від'їжджають на заробітки і постійне проживання за кордон. Ці процеси відбуваються поки що за рахунок периферійних регіонів країни, в яких умови виживання не залишають людям іншого вибору. Середня заробітна плата українця становить 0,80–1,00 дол. США за годину, американця — 15–20 дол. (у 19–20 разів більше), німця з урахуванням додаткових пільг — 30 дол., француза — 6–12 дол. за годину [6, с. 22, 35, 37]. Реальна заробітна плата в Україні знизилась впродовж 90-х років на понад 35% [3, с. 29], а доходи на душу населення становлять 97,5 дол. на місяць або 3,2 дол. на день [2].Власне фінансове забезпечення інноваційних технологій видобутку, транспортування та економії енергетичних ресурсів в Україні перебуває в занепаді через поширення на внутрішньому ринку спекулятивних фінансових інструментів, спрямованих на максимізацію фінансових фондів тіньового капіталу з їхнім наступним відтоком в офшорні зони економічної активності. Високий банківський відсоток (до 35 % річних) не сприяє розвитку зального сектора економіки, а відсутність національних інвестиційних інститутів та інноваційних фондів гальмує розробку і впровадження передових технологій виробництва та обслуговування. Відставання в цій сфері призводить до рентних зобов'язань у сфері впровадження новітніх технологій в енергетиці. До того ж політика стягування високого податку (20%) з доданої вартості, що нав'язується міжнародними фінансовими кредиторами, призводить до занепаду галузей кінцевої продукції та сприяє розвитку галузей субпродуктів, чим забезпечує певне місце української економіки у міжнародному розподілі праці та зумовлює механізм зняття відповідної природноресурсної ренти. Усе це вказує на пряму залежність національної економіки від експорту енергоносіїв та фінансових коштів із-за кордону.

Аналіз вартісного обігу (таблиця) зовнішньоторговельних операцій на ринку енергоресурсів [8] свідчить, що імпорт енергоносіїв в Україну впродовж п'яти років зріс у 1,5–1,7 раза, його обсяги за вартісним показником перевищували експорт енергоресурсів від 4,0 до 7,7 разів. Національне господарство найбільше витрачало на споживання імпортної нафти (до 4,7 млрд дол. на рік) і газу (до 3,9 млрд дол. на рік). Проте Україна ще має можливість експортувати кам'яне вугілля, переводячи власні ТЕЦ на імпортне буре вугілля і кокс (рис. 2). До того ж робота атомних енергоблоків дає можливість експортувати електроенергію та отримувати від 70 млн (на початку 2000 р.) до 170 млн дол. (у 2005 р.) від її продажу.