Виноградарство та виноробство як пріоритетні галузі господарства Ялтинсько-Феодосійської рекреаційної агломерації

Тисячолітня історія свідчить про те, що Кримській півострів має сприятливі умови для розвитку виноградарства, яке у всі часи приносив жителям Криму високі доходи. Зрозуміло, що відродження агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, сучасний стан якого викликає величезні занепокоєння, потрібно розпочинати з пріоритетних галузей, які не тільки швидко забезпечать підйом економіки агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, але й здійснять сприятливий вплив на розвиток основної галузі Криму – рекреаційної.

Основні публікації останніх років з питань сучасного стану, відродження та розвитку виноградарства та виноробства Автономної Республіки Крим належать вченим-аграрникам Ніколаєву Є.В., Авідзбі А.М., Новикову Ю.Н., Дикань А.П., Копилову В.І., Карзову В.Ф., економісту Черемісіній С.Г., а також зустрічаються поодинокі пуб-лікації у періодичних виданнях.

Виробництво винограду та продуктів його переробки завжди було одним з бюджетоформуючих напрямків господарської діяльності агропромислового комплексу Криму, і тому його зберігання та подальший розвиток є особливо важливим завданням.

Не випадково, у кінці 50-х років минулого століття площа виноградників у Криму досягла 152 тис. га, а валові збори винограду складали більше 600 тис. т. Одначе, в даний час ці галузі зна-ходяться у стані глибокої депресії [3, с. 4].

За останнє десятиріччя значно скоротилися площі виноградників. Якщо у 1992 році вони займали площу 53,8 тис. га, то у 2002 році – всього 32,0 тис. га. Валовий збір ягід знизився від 264,6 тис. т у 1990 р. до трохи більше 55 тис. т у 2002 р. Після 1990 року, включно до сьогоднішнього часу, щорічно вибуває від 2 до 4 тис. га виноградників [2].

За останні 10 років фактична врожайність винограду по Криму в цілому складала 20-25% від потенційно можливого рівня [1, с. 212].

В таблиці 1 подано статистичні дані з динаміки вироблення виноградного вина по регіонах Ялтинсько-Феодосійської рекреаційної агломерації.

За даними агроформувань та господарств 6,72 тис. га (21%) виноградників безперспективні, не окупають витрат та підлягають невідкладної реконструкції.

Скорочення об’ємів галузі до сьогоднішніх розмірів обумовило виникнення масового безробіття у кримських селах.

Останнім часом до економічних факторів додались й кліматичні: зимові та весняні морози, посухи у весняно-літні періоди вегетації. Все це негативно відбивається на виноградних насадженнях. Вони передчасно втрачають продуктивність, старіють.

Останніми роками негативний вплив здійснюють соціально-економічні фактори: ріст цін на енергоресурси, сільськогосподарську техніку, добрива та пестициди, шпалерний дріт , виноградні кілки, інші матеріали; незбалансованість між цінами на кінцеву виноробну продукцію та рівнем грошових доходів населення веде до зниження попиту на вино. Внаслідок труднощів, що виникли із збутом продукції, винзаводи затоварились, а ринок заполонила маса фальсифікованих вин, коньяків, різних сурогатів та ін. алкогольної продукції низької якості. При цьому держава поклала надмірний податковий тиск на виробників вина [2].

Необхідно зазначити, що нищівного удару виноградарство та виноробство Криму зазнало у середині 80-х років минулого століття внаслідок відчайдушної боротьби керівництва партійної організації з пияцтвом та викоріненням виноградарства. Тоді розкорчували не лише кілька десятків тисяч промислових виноградників, але й закрили десятки винзаводів з унікальним обладнанням та порізали на металобрухт новенькі, щойно виготовлені виноградозбиральні комбайни [4].

Перехід виноградарсько-виноробної галузі до ринкових відносин призвів до істотної трансформації системи виробничих відносин: значно погіршились показники ефективності ведення галузі, змінився сортовий склад насаджень, брутально погіршуються технології культивації винограду, не дотримуються напрямки використання врожаїв, що отримуються, а ринок фальсифікованої вино-продукції досяг загрозливих масштабів й не підлягає державному регулюванню [1, с. 211].

У багатьох господарських формуваннях експлуатуються виноградні насадження віком 35-40 років, із застарілими енерго- та ресурсоємними схемами посадки та морально застарілими сортами, що обумовлює низьку врожайність, невідповідність якості виноградарської продукції вимогам ринку, а також високу собівартість виноматеріалів [1, с. 211].