Розміщення соціальної сфера України
На підприємствах і в організаціях міської місцевості створю¬ють медичні пункти, а на підприємствах, будівництвах сільської місцевості - фельдшерсько-акушерські пункти. Працівники залізниць обслуговуються спеціальними об'єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. На великих станціях для обслугову¬вання працівників доріг функціонують амбулаторії. Відомчі ліку¬вальні заклади мають працівники водного та повітряного транспорту, системи НАН України та ін. Заклади охорони здоров'я, які обслуговують працівників окремого промислового підприємства, входять до складу медсанчастини, яка об'єднує роботу цих закла¬дів. До санаторно-курортних закладів належать санаторії- профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об'єкти.
В Україні налічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та 7,7 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 987 тис. відвідувань за зміну [табл.3.3.1.]. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням. Мережа об'єктів стаціонарної медичної допомоги розвивається у трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерно¬му. В Україні працює 223 тис. лікарів, більше половини яких ста¬новлять терапевти, хірурги, стоматологи, педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середній медичний пер¬сонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 522 тис. В Україні забезпеченість лікарями становить 47.4 чол., а середнім медичним персоналом — 110.9 чол. на 10 тис. жителів [табл.3.3.2.].
Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має міс¬це в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Ав-тономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Доне¬цькій та Херсонській областях.
В останні роки спостерігається тенденція до розукрупнення територіальних лікарняних дільниць в містах у зв'язку з будівницт¬вом великих, добре оснащених сучасних лікарень і поліклінік, у яких існують можливості для ефективного лікування і більш пов¬ного використання ліжкового фонду. Медичну допомогу надають також спеціалізовані лікарні, диспансери, станції невідкладної медичної допомоги, поліклініки, жіночі консультації.
Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, викликало необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунк¬тів. Тут надається перша медична допомога, здійснюється комп-лекс заходів санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характе¬ру. Виправдали себе міжсільські дільничні лікарні на 10—50 лі¬жок, де можлива організація спеціалізованих кабінетів і відді¬лень.
3.4.Матеріально-побутовий комплекс.Забезпечує матеріальні умо¬ви життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домаш¬нього господарства. Покращання житлово-комунального обслу-говування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення.
Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україні перевищує 1040 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 124 млн. м , а решта — 915.4 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий фонд становить понад 664 млн. м2, сільський — 375,5 млн. м2[табл.3.4.1.]. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особи¬стій власності — третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний — понад 10%.
Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 20.5 м2 загальної площі, а в сільській місцевості — 24.4 м2 [табл.3.4.1.]. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості - у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпро¬петровській областях [табл.3.4.2.].
На сучасному етапі розвитку житлового будівництва наміти¬лась тенденція до комплексної забудови жилих районів. Зростає питома вага житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних приміщень, розширюється будівництво будинків за новими типовими проектами з квартирами поліпшеного планування, що дає змогу підвищувати рівень забезпеченості населення жилою площею та основними елемента¬ми благоустрою. Для сільської місцевості розроблено типові впо¬рядковані (переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг. Застосування нових буді¬вельних матеріалів, перехід до будівництва жилих будинків з пок¬ращеним плануванням, а також за проектами нового покоління дозволили не лише поліпшити експлуатаційні якості жилих бу¬динків, але і змінити зовнішній вигляд багатьох міст і сіл. З'яви¬лось більше жилих кварталів та суспільних центрів, які мають виразні архітектурні рішення.