Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності, передумови та принципи РПС

Внутрішньореґіональна інтеграція починається з налагодження економічних зв’язків між підприємствами. Можна собі уявити ланцюг таких зв’язків: видобуток залізної руди – виплавлення металу – важке машинобудування; підприємства цих галузей пов’язані виробничим процесом. Але це лише осьова лінія каркасу інтеграції. Треба також враховувати виробництво коксу для металургії, пов’язану з цим коксохімію, виробництво електроенергії для великих промислових підприємств, виробництво будівельних матеріалів, виробництво обладнання для металургії, важкого машинобудування, гірничодобувної промисловості тощо. І це ще не все. На підприємствах працюють люди, які повинні харчуватись, одягатись, лікуватись, їхніх дітей треба вчити й виховувати. У зв’язку з цим слід створювати сферу обслуговування населення. Має розвиватись інфраструктура (транспорт, водопостачання, каналізація, зв’язок тощо), яка зміцнює економічні зв’язки.

Внаслідок інтеграції формується народногосподарський комплекс. Реґіон сам по собі є комплексом, але він складається з комплексів (підкомплексів) нижчого рангу. Саме тут ми виявляємо іншу – хоча й близьку до попередньої – закономірність: територіальна комплексність продуктивних сил.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. Комплексністю називається взаємопов’язаність елементів реґіонального господарства, що впорядковує їх у реґіональну економічну систему. Якщо економічна інтеграція – це радше процес, ніж результат, то комплекс є наслідком цього процесу. Одначе треба пам’ятати, що будь-який комплекс безперервно розвивається.

У комплексі існує взаємозв’язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами реґіону й виробництвом, між виробництвом і розселенням. Елементарний виробничий зв’язок між підприємствами, об’єднаними певною народногосподарською функцією, називається виробничим комплексом. Це може бути група машинобудівних підприємств, що випускають сільгоспмашини. Підприємства обмінюються між собою комплектувальною продукцією, запроваджують оптимальну спеціалізацію. Але у виробничому комплексі вони не обов’язково повинні розташовуватися поблизу одне одного, – іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. Якщо ж вони розташовуються компактно й територіальна близькість має істотне значення, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК).

ТВК бувають різних розмірів і рангів, цебто характеризуються підпорядкованістю. Сполучення кількох ТВК у реґіоні, підприємств реґіону, які не належать до ТВК, виробничої та соціальної інфраструктури, – усе це створює передумови для появи економічного району. Найвищий рівень розвитку комплексності – народногосподарський комплекс країни.

Комплексність реґіону відбиває його географічну цілісність, хоча реґіональна цілісність і реґіональна комплексність – поняття не тотожні: перше поняття ширше, більш загальне. Комплексний розвиток означає пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалузеву збалансованість виробництва. Елементи комплексу взаємодоповнюють один одного: зміна (або зникнення) одного з них впливає на стан інших і на розвиток усього комплексу.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях реґіону, що забезпечує вищий (ніж середній для реґіону) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Так, наприклад, висока концентрація виробництва й населення у Донбасі й нижньому Придніпров’ї пояснюється унікальним поєднанням на компактній території покладів кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, кухонної солі, флюсових вапняків та вогнетривких глин, що становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азотних добрив, теплоенергетики й – на завершальній стадії циклу – важкого машинобудування. Крім того, цей реґіон вирізняється сприятливими ґрунто-кліматичними умовами, що стимулює розвиток агропромислового комплексу.Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо. На кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію, призводять до зниження ефективності суспільного виробництва. Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров’я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

З територіальною концентрацією діалектично пов’язана закономірність територіальної диференціації продуктивних сил. Вона полягає у тому, що реґіон об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати підприємства хімічного комплексу, на інших – підприємства АПК тощо. Але при цьому реґіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємопов’язані (або виробничою технологією, або опосередковано – через використання трудових ресурсів, спільної інфраструктури тощо).