Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності, передумови та принципи РПС
Виробництво не обов’язково пов’язується з територією, але якщо такий зв’язок є, то ми маємо до діла з географічним простором. Географічний простір – це сукупність стосунків між географічними об’єктами, що розташовуються на конкретній території й розвиваються в часі. Якщо ж ідеться не просто про географічні об’єкти, а про об’єкти соціально-економічної сфери, то ми вживаємо термін “економіко-географічний простір”.
Економіко-географічний простір формується господарськими об’єктами та їхніми зв’язками на певній території. Об’єкт (підприємство) впливає на навколишню територію у трьох напрямах: виробництво, населення, природа. Формується три ареали впливу: виробничий, соціальний, економічний. Три ареали разом творять економіко-географічне поле підприємства.
Перетин множини полів різних об’єктів дає нам економіко-географічний простір. Він характеризується комплексністю території та дуже тісним зв’язком об’єкту з територією. А коли наперед висуваються не територія, а організаційно-господарські зв’язки, виявлені через систему управління, то вживається термін “економічний простір”. Кожний керований господарський об’єкт входить до економічного поля. Існують економічні поля підприємства, фірми, концерну тощо. Перетин економічних полів утворює економічний простір, – сукупність економічних стосунків на даній території, що виявляються через відношення управління.
Економічний простір не так жорстко пов’язаний з територією, як економіко-географічний, бо відношення управління можуть формуватися між дуже віддаленими об’єктами. Крім того, якщо в економіко-географічному просторі зв’язок між виробництвом, соціумом і природою здійснюється безпосередньо, то в економічному – опосередковано. Тому економічний простір не завжди суміщується з економіко-географічним, але чим більше вони суміщуються, тим більше можливостей для оптимальних розв’язань.
Таким чином, РПС здійснюється у просторі, що характеризується багатомірністю, має власні специфічні закони й закономірності розвитку. Їх треба враховувати у наукових дослідженнях та у практиці розміщення виробництва.
3. Співвідношення понять закон та закономірність. Характеристика основних закономірностей РПС
Розміщення продуктивних сил – це наслідок впливу як об’єктивних законів і закономірностей, так і суб’єктивної волі людини. Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі й суспільстві. Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв’язок явищ природи з громадським життям.
Між законами й закономірностями нема виразної межі, а тому в науковій літературі одні й ті самі відношення розглядаються то як закони, то як закономірності (як-от закони-закономірності територіального поділу праці, територіальної комплексності продуктивних сил, територіальної концентрації виробництва тощо).
Пояснюється це тим, що закони поділяються на загальні, притаманні великим групам явищ, і часткові, специфічні. Саме другу групу законів деякі вчені трактують як закономірності. Є ще й такий підхід: законами називаються ті закономірності з певної їхньої множини, що відбивають найістотніші відношення. Зрештою, є ще одне міркування: загальні закони у конкретному, специфічному середовищі перетворюються на закономірності. Так, закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва – як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Ці трактування не слід протиставляти: кожне з них відбиває специфічний аспект досліджуваної проблеми.
Сутність відмінності між законом і закономірністю тут не просто у додаванні слова “територіальний”, а саме – у проекції закону на територію. Наприклад, суспільний поділ праці як такий може здійснюватись на досить обмеженому терені, – наприклад, на заводі і навіть у родині; натомість територіальний поділ праці передбачає економічну диференціацію простору.
Закони й закономірності не обов’язково групуються по двоє: часто-густо закон виявляється у кількох взємопов’язанпих закономірностях. Іноді закономірність поста як вияв кількох законів.Закони й закономірності – об’єктивні відношення, що не залежать від волі окремих людей. Проте суспільні закони, включно з економічними, даються взнаки лише у процесі суспільної діяльності. У цьому їхня відмінність від законів природи. Так, закономірності розміщення продуктивних сил виявляються у відношеннях між виробничою діяльністю людей і територією, на якій люди діють. Пізнання й практичне використання закономірностей допомагає щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше огранізувати територію, провадити оптимальну реґіональну політику. Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил або принципами реґіональної соціально-економічної політики.