Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності, передумови та принципи РПС
Формування конкретного принципу розміщення продуктивних сил безпосередньо випливає зі змісту відповідних закономірностей. Так, закономірність “ефективне розміщення продуктивних сил” відповідає принципу їхнього раціонального розміщення. Але частіше принципи розміщення є результатом врахування кількох закономірностей. У зв’язку з цим недоцільно прагнути чітко схематизувати залежності принципів від конкретних закономірностей. Краще спочатку розглянути основні закономірності, а потім – комплекс найважливіших принципів розміщення продуктивних сил.
Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об’єкту. Формула ефективності виробництва має такий вигляд:
,
де Е – ефективність; Еф – ефект; В – витрати.
Ефект може виражатись або через валовий обсяг товарів і послуг, або через прибуток. Він може також виражатися через величину національного доходу, якщо йдеться про економіку країни або великого реґіону. Отож, ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого реґіону.
Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо), проте «територіальний складник» у загальному розмірі ефективності достатньо великий, і його можна обчислити.
Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання географічного положення об’єктів народного господарства, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил. Таким чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці тощо), які їй підпорядковані.
Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури народного господарства, яка найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам реґіону та потребам міжреґіонального ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішньо- і міжреґіональні економічні зв’язки.
Докладніше про територіальний поділ праці йдеться у розділі 2. Тим часом зауважимо, що розміщення продуктивних сил з оптимальною для даного реґіону спеціалізацією знижує витрати виробництва й підвищує ефективність народного господарства. Налагодження тривких економічних зв’язків між реґіонами об’єктивно веде до економічної інтеграції. Ефективна територіально-галузева структура господарства реґіону означає не лише оптимальну спеціалізацію, але також взаємозв’язок спеціалізованих галузей між собою, з допоміжними та обслуговуючими галузями, внаслідок чого формується територіальний комплекс і забезпечується реґіональна інтеграція господарства.
Закономірність економічної цілісності реґіону. Вона полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Цю закономірність В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності реґіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування реґіону дає величезну кількість варіантів, – тому на Землі нема тотожних реґіонів. Кожний такий реґіон неповторний.
Цей факт має чимале практичне значення, особливо для органів соціально-економічного управління. Навіть найвдалішу модель одного реґіону не можна механічно переносити на інший, нехтуючи його специфікою. Це стосується не лише внутрішніх реґіонів держави, але й її самої, бо на певному рівні державу також можна трактувати як реґіон.Закономірність реґіональної інтеграції господарства діалектично пов’язана з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення реґіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв’язків поміж ними. Так постає міжреґіональна економічна інтеграція. Внутрішньореґіональна інтеграція випливає із закономірності географічної цілісності реґіону. Вона означає збирання докупи елементів народного господарства, внаслідок чого утворюється цілісна (інтегрована) система, реґіональний економічний простір. Така система – це механізм, що динамічно розвивається і є об’єктом управління.