Інтенсивні технології вирощування плодових культур в Лісостепу

Удобрення саду проводить, починаючи з другого року після садіння. Вносять мінеральні азотні, а на третій–четвертий рік — органічні добрива

Дози мінеральних добрив у кожному конкретному випадку уточнюють раз на 4–5 років за результатами ґрунтової та рослинної діагностики. Оптимальний рівень валового азоту в листках молодих дерев становить: яблуні і груші — 2,2–2,6 %; сливи — 2,5–3,2; вишні — 2,5–3,0; абрикоса — 3,2–3,6 % із розрахунку на суху масу. Щодо плодоносних дерев, то згідно з діючими рекомендаціями в їх листі враховується вміст азоту і калію (табл. 8.5.).

Якщо вміст елементів або одного з них менше від оптимального рівня, то дозу відповідного добрива збільшуються на 20–30 %. Визначену норму азотних добрив найефективніше вносити дворазово: перше підживлення (40 %) через тиждень після цвітіння, друге (60 %) — після природного скидання надмірної зав'язі (орієнтовно в кінці червня). Дози фосфорних і калійних добрив диференціюють з урахуванням забезпечення ґрунтів рухомими формами Р2О5 і К2О. Розрахункові дози такі ж, як і при передпосадковому їх внесенні. Крім того, кількість калійних добрив, яку планується вносити, можна корегувати за результатами рослинної діагностики.

При утриманні ґрунту у плодоносних садах під чорним паром оптимальною є органо–мінеральна системою удобрення. Застосування дерново–перегнійної системи передбачає використання лише мінеральних добрив.

Вапнування кислих ґрунтів проводять при зниженні ступеню насиченості ґрунтового поглинальною комплексну основами менше 60%, а гіпсування солонцюватих — при перевищенні насиченості натрієм загальної ємності поглинання більше як на 10%.

Зрошення. Для отримання високих і сталих урожаїв сади в зоні Лісостепу треба зрошувати. Оптимальним режимом зволоження ґрунту є 70–75 % найменшої вологоємності (НВ) на супіщаних і легкосуглинкових ґрунтах і близько 80% — на важкосуглинкових і глинистих. Як правило у плодоносних насадженнях за вегетацію при суцільному зрошенні здійснюються 2–3 поливи з витратою води 1,5–2,0 тис м3/га.

Кращим способом є дощування за допомогою спеціальних машин і установок. Його широко застосовують у садівництві, незважаючи на ряд недоліків — руйнування структури ґрунту, поширення грибкових захворювань тощо.

Найбільш прогресивними для зрошення садів є стаціонарні системи локального зрошення — краплинного і підкронового. Вони дозволяють зменшити витрати води порівняно із суцільним зрошенням на 30–60 %, сприяють збереженню структури ґрунту, дають можливість поливати ділянки із значними ухилами.

Захист насаджень від шкідників та хвороб. Для одержання конкурентоспроможних плодів застосовують інтегровану систему захисту рослин і врожаю від шкідників та хвороб, розроблену з урахуванням особливостей їх розвитку та поширення і застосуванням нових, високоефективних інсектицидів, акарицидів, фунгіцидів, біологічно активних сполук та мікробіологічних препаратів.

Основними шкідниками яблуні та груші є сірий бруньковий довгоносик, букарка, казарка, цикадка, яблуневий квіткоїд, листокрутки, п'ядуни, попелиці, мінуючі молі, яблуневий пильщик медяниці, яблунева, східна і грушева плодожерка, кліщі–червоний плодовий, звичайний, павутинний та ін.; кісточкових порід: листокрутка, вишневий довгоносик, чорний сливовий пильщик, сливова товстоніжка, слива плодожерка, теплиця, вишнева муха, кліщі.

Основні хвороби зерняткових порід: парша, брошниста роса, філостіктоз, плодова гниль, чорний рак плодових тощо, кісточкових: кучерявість листя персика, клястероспоріоз, моніліальний опік плодових, кокомікоз, плодова гниль, полістігмоз, іржа сливи та ін. Для обробки препаратами малогабаритних садів (висота дерев до 3 м і товщина плодової стіни не ширше 1,75 м) використовують тунельний обприскувач, в усіх інших випадках — ОПВ — 2000. ОП — 2000 А, ОВ — 630.

Вибір препаратів здійснюють, керуючись рекомендаціями "Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні", який щорічно видається Державною комісією з випробування пестицидів.Відтворення плодових насаджень — це постійний процес їх оновлення. Внаслідок фізичного чи морального зношення певна частина плодоносних садів щорічно випадає з виробничого обліку і їх необхідно замінювати на нові. Планомірне відтворення насаджень (у межах частки їх амортизації) є неодмінною умовою стабільного виробництва плодів у будь–якому садивному підприємстві. Нижче наведено нормативні строки створення, структуру площ садообороту і частку молодих насаджень у загальній площі (табл.8.6.).