ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Тритікале —

штучно виведена рослина схрещуванням пшениці (м’якої й твердої) та жита. Тому багато морфологічних ознак і біологічних властивостей у нього є проміжними між пшеницею та житом.

В індивідуальному розвитку проходить такі ж етапи органогенезу і фенологічні фази. Коренева система добре розвинена, проникає в ґрунт на 1,5-2 м. Вона краще, ніж у пшениці, засвоює елементи живлення. Добре кущиться, часто краще від пшениці й жита. Форми, виведені за участю багаторічного жита, мають необмежений в часі період кущення. Зерно містить на 1,5-2% більше білка, ніж зерно пшениці, але клейковина дуже липуча, розтяжна, має гірші хлібопекарські та технологічні якості. Рослина переважно самозапильна, але у різних сортів перехресне запилення може досягати від 5-10 до 40%. Зернівки більші, ніж у жита і пшениці. Маса 1000 зернівок — 40-60г. При повному бубнявінні поглинає 55-60% води від власної маси.

Мінімальна температура проростання насіння 1-2 0С. Морозостійкість загартованих рослин близька до морозостійкості жита. Посухостійкість зумовлюється добрим розвитком кореневої системи, товстим шаром воскового нальоту на листках і стеблах, високою водоутримуючою здатністю клітин. ГТК — 360-450. Особливо шкідливий дефіцит вологи за 5-8 днів до виколошування та під час формування й наливу зерна. У першому випадку спостерігаються череззерниця в колосі та стерильність верхівки колоса, у другому — зменшення розмірів і виповненості зерна. На час дозрівання в деяких сортів колос стає ламким.

Кращі ґрунти — структурні чорноземи, окультурені сірі лісові середнього механічного складу з рН 5,6-7,5. У цілому до ґрунтів менш вибагливе, ніж пшениця. Погано росте на засолених, запливаючих глинистих, а також легких піщаних, заболочуваних ґрунтах.

Озимий ячмінь менш вимогливий до ґрунтів, ніж озима пшениця, проте його вирощування значно лімітується кліматичними умовами — найменш морозо- і зимостійкий серед хлібних озимих культур. Він поширений у регіонах із теплими зимами. Північна межа вирощування озимого ячменю в Україні проходить через Львівську, Тернопільську, Вінницьку, Луганську області. Він пошкоджується навіть при температурах мінус 12-13° С , якщо вона триває довго на такому рівні. Завдають шкоди ячменю глибокі зимові відлиги і ранньовесняні похолодання, оскільки при настанні теплих днів він швидко починає відростати.

Восени може виходити в трубку, після чого морозо- і зимостійкість різко знижується. Пояснюється це тим, що стадія яровизації триває 30-40 днів (див. табл. 5.1). Багато сортів ячменю є дворучками. Вони встигають пройти її при осінній, зимовій і весняній сівбі

В індивідуальному розвитку озимий ячмінь проходить такі самі технологічні фази й етапи органогенезу, як і інші зернові озимі культури. Тривалість фенологічних фаз у нього коротша. Тому і загальний період вегетації коротший. Озимий ячмінь на 9-10 днів достигає раніше від озимої пшениці й на 12-14 днів раніше від ярого ячменю.

Ячмінь — самозапильна культура. Кращими для нього є багаті на легкодоступні форми елементів живлення структурні чорноземні, каштанові ґрунти середнього механічного складу з рН 6-7,5. Важкі, засолені, підтоплювані ґрунтовими водами, кислі, безструктурні піщані ґрунти малопридатні для вирощування озимого ячменю. Транспіраційний коефіцієнт — 300-450.

5.1.2. Технологія вирощування

Місце зернових у сівозміні.Пшениця вибаглива до попередників і знижує врожайність при повторному вирощувані на 15-20, а при сівбі третій рік підряд — на 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні врожайність знижується навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основна причина цього — прогресуюче поширення хвороб, шкідників і бур`янів. Пшеницю не слід розміщувати не лише після пшениці, але й після інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і бур`яни. Всі попередники повинні бути надійними щодо нагромадження достатньої кількості продуктивної вологи на початок сівби ?не менше 10 мм в 10-сантиметровому шарі ґрунту?. Ці культури повинні рано звільняти поле й не висушувати ґрунт на велику глибину. Добрими парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритікале, вико- і горохо-вівсяні сумішки, еспарцет на один укіс, кукурудза, яку збирають до викидання волоті, а також інші культури, які збирають не пізніше червня. Добрі попередники — горох, сочевиця, чина. В богарних умовах не слід висівати після сорго, суданської трави, соняшнику, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.