Регіональні особливості динаміки, структури та розміщення населення України

2. СТАТЕВО-ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Співвідношення між жінками і чоловіками в різних ві¬кових групах відображає статево-вікова структура населен¬ня (рис. 1). Більшість населення України становлять жін¬ки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому ві¬ці жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).

У віковій структурі населення можна виділити три гру¬пи:

1) діти і підлітки (0-16 р.), 2) працездатне населення (жінки у віці 16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.), 3) люди старшого віку. Найбільшою є група працездатного населен¬ня – 55.7%, але його частка поступово знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку. В цілому по Україні вони становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості – 29%.

Рис. 1. Віково-статева структура населення [9, с.198]В Україні склалися значні територіальні від¬мінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в 1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що ха¬рактеризуються великим відпливом населення, осо¬бливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, у Вінницькій, Чернігів¬ській, Черкаській, Полтавській та Сумській об¬ластях він становив, за даними перепису 1989 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл. припадало 1070 жі¬нок, Львівській – 1103, Волинській – 1117, Івано-Франківській – 1119 тощо. Дещо краще спів¬відношення склалося в міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201 жінка).

Негативні демографічні процеси, які відбува¬ються в останні роки, проявляються і в несприятли¬вих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Особливо не¬сприятливими є ці показники серед сільських жи¬телів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей працездатного віку в середньому по республі¬ці на 1 січня 1991 р. припадало 791 чол. непра-цездатного віку, то серед сільських жителів – 1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим – 695.

Відомо, що демографічне навантаження форму¬ють дві складові його частини: кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсій¬ного віку на кожних 1000 працездатних.

Співвідношенню цих показників надається принципово важливе значення, оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль в демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні на¬селення. В цілому в Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб пенсійного віку – відповід¬но 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це спів¬відношення є більш сприятливим: на 1000 чол. пра¬цездатного віку число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку – лише 301 чол. Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у демографічному навантаженні на сільсь¬ких жителів число дітей значно менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впли¬ває на демографічний потенціал села, оскільки об¬межує можливості природного приросту його насе¬лення, призводить до депопуляції сільських на¬селених пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а от¬же, і до загальної деградації великої кількості українських сіл.

3. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ РОЗСЕЛЕННЯ.

ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ ПО УКРАЇНІ

Для характеристики розміщення населення використовують понят¬тя «розселення». Розрізняють розселення міське і сільське. Основними чинниками розселення, а також інтенсивності й напрямів є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні й демографічні. Природні чинники позначаються па процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверх¬ні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Територіальне розселення, крім того, залежить від інтен¬сивності та напрямів постійних і маятникових переміщень населення.