Демографічна думка в Україні – історія і сучасність
Центральною проблемою української демографії в 20—30-ті роки було теоретичне й конкретно-соціологічне вивчення смертності. Ця проблема фігу¬рувала як головна у демографічній науці ще у дореволюційний час: Росія за рівнем смертності посідала одне з перших місць в Європі, особливо великою була дитяча смертність. Робота щодо вивчення смертності була продовжена Інститутом демографії АН УРСР у 20-ті роки. В монографії М.В.Птухи були підбиті підсумки цього дослідження. Для побудови повних і сумарних таблиць смертності вчений розробив спеціальну методику, яка враховувала якість статистичного матеріалу в країні наприкінці XIX сторіччя. Праці М.В.Птухи та його учнів дозволили вперше виявити особливості сільської й міської смерт-ності в Росії, встановити особливості смертності для одинадцяти народів європейської частини Росії наприкінці XIX сторіччя. Наукове вивчення етніч¬ного аспекту смертності населення було важливим кроком у формуванні етнічної демографії в СРСР.
Значний внесок у вивчення смертності населення УРСР зробив і А.П.Хоменко. В його працях простежуємо еволюцію смертності в СРСР, вплив на режим відтворення населення, дізнаємось про тенденції смертності в країнах капіталістичного табору за умов світової економічної кризи кінця. 20-х — початку 30-х років. На особливу увагу заслуговують праці українського демографа Ю.О.Корчак-Чепурківського. Побудовані ним таблиці смертності населення УРСР за 1925-1926 роки були першими повними таблицями смертності, які охопили як міське, так і сільське населення. Вперше у вітчизняній демографії Ю.О.Корчак-Чепурківський визначив на прикладі насе¬лення України вплив смертності від туберкульозу на загальну тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності жінок в Україні у зв'язку з реалізацією ними генеративної функції . Завдяки добротному ме¬тодичному апарату ця праця не втратила своєї актуальності й сьогодні.
У 20—30-ті роки формується комплексний підхід до вивчення демо-графічних процесів і структур, які розглядаються уже не ізольовано одні від одних, а у тісному причинно-наслідковому зв'язку. Крім макропроцесів — народжуваності, смертності, шлюбності — вивчають мікропроцеси в їх зв'язку з мікроструктурами, наприклад сімейною структурою населення. У мето¬дологічній площині таке вивчення полегшувалося введенням поняття "демо¬графічна біографія пересічної людини", розробленого М.В.Птухою ще 1916 року. Свою концепцію він сформулював так: "Тільки при поєднанні демографічних біографій окремих індивідуумів у демографічну біографію пересічної для досліджуваної сукупності людини можливе повне й вичерпне вивчення всіх статистичних констатованих конкретних масових явищ демо¬графічного життя в усій їх різноманітності. За будь-якого іншого зображення ця теоретична палітра можливого дослідження більшою чи меншою мірою зникає".
М.В.Птуха розробив загальну схему вивчення демографічних явищ, засадовою стосовно якої була "демографічна біографія пересічної людини". Створенню апарату вимірювання цієї загальної схеми демографічних явищ була, зокрема, присвячена теоретична праця М.В.Птухи про методи встанов¬лення індексів шлюбності. У розрахунках доповнень до цього теоретичного дослідження брав участь відомий український демограф П.І.Пустоход. Розро¬блений М.В.Птухою метод дозволив точніше виміряти індекси шлюбної гомо¬гамії та гетерогамії як індекси "тяжіння" та "відштовхування", "симпатії" та "антипатії". М.В.Птуха запропонував свій індекс шлюбності для вимірювання етнічного аспекту гомогамії та гетерогамії.Розвиваючи ідею М.В.Птухи про необхідність використання демометричних засобів при вивченні демографічних процесів, Ю.О.Корчак-Чепурківський по¬будував першу в СРСР таблицю шлюбності, яка тривалий час залишалася єдиною в країні. На початку 30-х років з'являється монографія А.П.Хоменка, присвячена проблемам радянської сім'ї в перехідний період. Це перше у вітчизняній демографічній літературі комплексне дослідження шлюбно-сімей¬ного колективу як первинного осередка відтворення населення. А.П.Хоменко вивчав сімейну структуру населення з розподілом сімей по соціальних групах, з їх розділенням на міські та сільські. Під соціальними групами А.П.Хоменко мав на увазі "емпірично виокремлені сукупності, які мають певні професійно-виробничі ознаки".
20-ті — початок 30-х років були часом пошуку таких нових концепцій, які узагальнили б уже нагромаджені демографічні знання, дозволили б створити сучасну теорію відтворення населення, вдосконалити вже існуючу систему демометричних показників. Значний внесок у розвиток теоретичних уявлень про відтворення населення зробив Ю.О.Корчак-Чепурківський, котрий виріз¬нявся глибоким розумінням характеру зв'язку демографічних і соціально-економічних процесів.
Ю.О.Корчак-Чепурківський вважав, що "характер суспільного виробництва, змінюваний у процесі історичного розвитку, — це та матеріальна база, яка визначає особливості відтворення населення". Він наголошував, що відтво¬рення населення — це не тільки вкрай необхідний і неминучий у будь-якому суспільстві біологічний процес заміни одних недовговічних людських істот іншими, в дійсності сам по собі біологічний процес відтворення населення набуває вигляду відтворення робочої сили. Відтворення населення, в тому числі робочої сили, Ю.О.Корчак-Чепурківський розглядав як момент відтво¬рення виробничих відносин. Ця точка зору набагато випереджала політекономічну теорію того часу, яка тлумачила проблему відтворення населення виключно як проблему розвитку продуктивних сил.