Демографічна думка в Україні – історія і сучасність
Розвиток земської статистики, в тому числі й санітарної, створення в губерніях лікарських товариств, відкриття кафедр гігієни в Київському, Хар¬ківському та Новоросійському університетах створюють необхідні науково-організаційні передумови для розгортання медико-демографічних досліджень. Істотне значення для вивчення демографічної ситуації, посталої в Україні у другій половині XIX сторіччя, мали методичні розробки й конкретні дослід¬ження знаних соціал-гігієністів А.І.Якобія, М.С.Уварова, М.І.Тезякова, П.М.Діатропова, котрі працювали на той час в Україні. Переважання медико-демографічних аспектів досліджень стали у другій половині XIX сторіччя об'єктивною необхідністю: за умов швидкого розвитку продуктивних сил у пореформений період висока смертність населення стала серйозним гальмом соціально-економічного прогресу, завдаючи відчутної шкоди господарству. Тому голов¬ною проблемою демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності, особливо дитячої, а також смертності міського й сільського населення в її віковому розрізі.Праці провідних соціал-гігієністів того часу не тільки істотно збагатили прикладну демографію, вдосконалюючи її методику, але й зробили вагомий внесок у розвиток демографічних ідей і відкриття нових напрямків у вивченні народонаселення. Так, професор А.І.Якобій своїм циклом праць про демо¬графічну кризу низки невеликих за чисельністю народів (дослідження з проблеми "вимирання іншорідних племен") багато зробив для того наукового напрямку, що сьогодні відомий під назвою етнічна демографія.
Вчений-енциклопедист, професор Харківського, а згодом Київського уні¬верситетів І.П.Скворцов сприяв своїми працями утвердженню демографії як самостійної суспільної науки. Полемізуючи з відомим німецьким статистиком Г.Майром, він підкреслював, що демографію не можна ототожнювати із статистикою населення: "Статистика як наука має бути радше за все віднесена до царини суто формальних наук, як математика, логіка, тобто наук, які визначають шляхи й способи здобуття людиною знань про себе й про природу".
Проте спеціальні праці з теоретичних проблем демографії не були числен¬ними. Поважне місце серед них посідає праця Т.Р.Рильського, громадського діяча, близького до ліберального напрямку, етнографа та економіста. Ця праця, написана в першій половині 1870-х років, присвячена вивченню форм руху населення в їх залежності від соціальних і географічних умов життя. До географічних, або природних, автор відносив серед інших і антропологічну специфіку народів, а до соціальних умов — вплив різних рівнів добробуту на фізіологічну здатність до відтворення потомства, життєстійкість і психологічні установки людей. На відміну від своїх сучасників Т.Р.Рильський не розглядав епідемії як стихійне явище природи, а відносив їх до групи "динамічних соціальних причин", які впливають на рух населення. Він ставив завдання вивчити вплив роду занять на рух населення, а також вплив способу життя загалом на відтворення населення.
Великий вплив на розгортання праць з вивчення природного руху населення в Україні справила праця вихованця Московського університету, математика К.О.Андрєєва, яку він подав 1873 року на публічний диспут для заняття посади приват-доцента Харківського університету, де він працював упродовж 25 років, до 1898 року. Його монографія містила більш реалістичну оцінку смертності в Росії, ніж таблиці В.Я.Буняківського, сприяючи тим самим правильній орієнтації демографічних досліджень загалом у країні.
На початку XX сторіччя був зроблений певний крок уперед у вивченні соціальної структури населення й міграцій, що значно розширило коло демографічної проблематики. Вагомий внесок у розвиток цього напрямку зробили праці А.С.Бориневича, О.О.Русова та К.Г.Воблого. О.О.Русов, зокрема, вивчав розподіл українців за родом занять за матеріалами перепису, а перу К.Г.Воблого належить спроба статистично-еконо¬мічного дослідження заатлантичної еміграції, її причин і наслідків.
Загалом система демографічних знань на початку XX сторіччя ще пере¬живала процес становлення, найрозвиненішою її частиною була демографія у вузькому розумінні, спрямована переважно на вивчення природного руху населення. Меншою мірою були вивчені питання міграції й соціальної мобіль¬ності, їх роль як опосередковуючої ланки в процесах шлюбності, народжува¬ності й смертності. Нерівномірність розвитку складових демографічного знан¬ня та їх помітна відособленість були характерні для стану демографічної науки XIX — початку XX сторіччя в Україні.
Недостатня зрілість системи демографічного знання, мабуть, була причи¬ною парадоксальної ситуації, коли вчені, котрі чимало зробили для розвитку демографії в Україні, розглядали її як одну з галузевих статистик (наприклад, О.О.Русов, К.Г.Воблий та деякі інші), або зводили статистику як самостійну науку, що має свій власний предмет досліджень, до "статистики населення й моральної", як зробив це М.В.Птуха.
Загалом демографія в Україні у дорадянський період пройшла довгий історичний шлях. За цей час було нагромаджено чимало оригінальних ідей і систематизовано обсяговий емпіричний матеріал. В її розвитку величезну роль відіграла підтримка з боку передової наукової громадськості Росії, яка виражалася в обміні ідеями, в їх пропаганді в пресі, в особистих контактах учених.Розвиток демографії в Україні у 20—30-ті роки позначений неабиякими досягненнями. Наукові дослідження були зосереджені переважно в трьох центрах: Інституті демографії АН УРСР, відділі демографії ЦСУ УРСР, згодом Управлінні народногосподарського обліку Держплану УРСР, а також системі науково-дослідних установ і підрозділів соціально-гігієнічного профілю Наркомату охорони здоров'я УРСР. Демографічні дослідження, що проводилися в той період в Україні, набули всесоюзного значення й посіли помітне місце серед міжнародних досягнень демографічної науки. Директором Інституту демо¬графії, заснованого 1919 року, став М.В.Птуха. Ще 1920 року він висунув тезу про необхідність широкого комплексного підходу до вивчення народонаселен¬ня. Проте зреалізувати таку програму Інституту не вдалося через брак дослідницьких кадрів і відсутність необхідного фінансування. При визначенні реального кола дослідницьких завдань учені Інституту виходили передусім з міркувань їх першорядності, а також з конкретних матеріальних умов наукової роботи. Важливою обставиною, яка забезпечувала успіх демографічних досліджень, було тісне співробітництво Інституту демографії та ЦСУ УРСР.