Світовий ринок цукру і розміщення підприємств цукропереробної промисловості

Саме тому цукрові заводи працюють нині по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Звідси й висока собівартість українського цукру, що є додатковим соціально-економічним навантаженням на наше населення. Звідси збитковість практично всіх підприємств підгалузі.

В Україні є 39 цукрових заводів, оснащених схемами переробки сирцю тростинного цукру, які дозволяли у попередні роки переробляти його обсягом до 2 млн. тонн. Цікаво, що, незважаючи на інтервенцію російського, білоруського та польського цукру в Україну, цукрові ринки багатьох країн СНД не насичені, і їхня місткість оцінюється в 1,2 млн. тонн.

Досвід країн Західної та Східної Європи переконливо свідчить, що досягнення низької собівартості білого цукру можливе не тільки за рахунок зниження виробничих витрат по всьому циклу вирощування цукрових буряків, включно з освоєнням схеми закупівлі цукрової сировини за фіксованими цінами, а за рахунок підвищення продуктивності, економічності та якості роботи переробника. Йдеться про пряме виробництво не тільки білого цукру, а й інших супутніх йому продуктів: меляси, бурякового жому, цукрового сиропу та ін. Розумне доведення їх до рівня, необхідного споживачеві (меляси — до сухих чи пресованих дріжджів; бурякового жому — до гранульованого жому й т.ін.).

Цукор може бути трансформований у великий набір унікальних підсолоджуючих речовин, ароматизаторів та в інші технологічні новації для харчової промисловості. А це значно сприяє досягненню бажаного комплексного результату діяльності як виробників цукрового буряку, так і його переробників. Тому докорінну реконструкцію і модернізацію українських цукрових заводів слід розглядати також і в контексті створення умов для ефективнішого використання всіх сировинних компонентів, які супроводжують вихід кінцевого продукту.

Виробництво цукру в Україні значною мірою не відповідає європейським стандартам. Йдеться, зокрема, про невисокий вихід цукру, втрати при споживанні теплової й електричної енергії, води та ін., що негативно позначається на загальній економічній ефективності виробництва.

Очевидно, що реконструкцію та модернізацію слід здійснити насамперед на тих ділянках технологічного процесу переробки цукрових буряків і наступних супутніх продуктів (сік, сироп, рафінад), де можна чекати принципово позитивного впливу на споживання теплової й електричної енергії. Одночасно досягається істотне підвищення якості як проміжних продуктів, так і кінцевого, а також підвищення економічних параметрів їх виробництва. Важливо також перебудувати ті ланки виробництва кінцевого продукту, які забезпечуватимуть його реалізацію на ринку, а це стосується насамперед розширення асортименту готової продукції цукрових заводів і підвищення їхньої ринкової вартості. Адже реальними споживачами можуть бути не тільки промислові підприємства, які використовують цукор як виробничу сировину, а й ринкова мережа оптової та роздрібної торгівлі.

ВисновокДиверсифікація виробництва цукрової продукції потребує комплексного підходу та системи заходів на рівні державної програми. Нею слід передбачити ширше використання цукру в інших галузях, зокрема в кондитерській, спиртовій промисловості, на продукцію яких є попит на зарубіжних ринках. Розміщувати підприємства потрібно комплексно, в одному районі, щоб зекономити кошти на перевезенні сировини, недалеко від великих міст. Головними перевагами в розміщенні підприємств біля міст (районних центрів) є: автомагістралі, залізниці, культурні заклади, зв’язок, навчальні заклади (які готують фахівців), робоча сила, споживач.

Слід проводити експериментальні роботи щодо застосування цукру у виготовленні високоякісних паливних та інших матеріалів.

Також велику роль відіграє раціональне природокористування. Воно передбачає екологізацію виробничої діяльності, збереження просторової цілісності природничих систем у процесі їх господарського використання.

Ще один ефективний шлях технічного переоснащення і на цій основі – забезпечення підвищення ефективності цукрової промисловості – створення спільних цукропереробних підприємств із залученням іноземних інвестицій. Про це переконливо свідчить досвід створення й діяльності спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства “Укрінтерцукор”.

Література

1.Розміщення продуктивних сил України – С.І.Дорогунцов, Ю.І.Пітюренко. – К.: КНЕУ, 2000.

2.Державний комітет статистики України: “Сільське господарство в Україні. Статистичний щорічник”, piзнi випуски.