Світовий ринок цукру і розміщення підприємств цукропереробної промисловості

Вступ

Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники. Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи:

– програмний, що передбачає обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту: його мети, очікуваних результатів, виконавців тощо;

– інформаційний: збирання та обробка інформації: складання паспортів досліджуваних об’єктів;

– аналітичний: проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів;

– модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління;

– алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил;

– концептуально-конструктивний: розробка концепцій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

В харчовій промисловості й світовому ринку, цукор у займає далеко не останнє місце. І споживається в усіх країнах без винятку. Тому розглянемо світовий ринок цукру, та розміщення підприємств цукропереробної промисловості, загалом на Україні.

Розміщення підприємств цукропереробної промисловості, загалом на Україні.

Традиційно, основна частина цукру (75– 80 %), світового ринку зв’язана державними обмеженнями й регулюваннями, які застосовуються в більшості країн світу. Таким чином вільний ринок цукру, а саме той цукор, який вільно обертається на ринку і не є об’єктом протекціоністичних мір, в торговій термінології називається "залишковим" ринком і складає всього 20 – 25 % від усього обороту. Збільшення виробництва цукру приводить до підйому "залишкового" ринку на 25-33 %. Цим співвідношенням і пояснюється значне коливання цін на цукор. Крім того, цукор традиційно відрізняється низкою ступінню цінової еластичності та зміни ціни на нього незначно відбиваються на об’ємах споживання.

Україна належить до традиційно цукрових держав світу, що зумовлюється досить сприятливими ґрунтово-кліматичними та економічними умовами для розвитку буряківництва й виробництва цукру. Коріння галузі сягає 20-их років XIX століття. Однак її матеріально-технічна база неодноразово зазнавала значного руйнування, а вирощування цукрових буряків опинялось у кризі, як це, зокрема, бачимо і в останні роки.

Подолання кризової ситуації й відродження конкурентоспроможності українського цукру на світовому ринку стало національною проблемою, розв’язання якої водночас на макро- і мікрорівнях має не тільки важливе економічне, а й політичне значення. Тож зусилля державних владних структур у центрі, їхніх органів в областях та районах, а також виробничо-господарських формувань на місцях мають спрямовуватися насамперед на організацію відновлення виробництва цукрових буряків з одночасним значним підвищенням його ефективності, здійсненням реконструкції та технічного переоснащення цукрових заводів, застосуванням нових організаційно-правових форм інтеграції виробництва цукрової сировини та її промислової переробки.

Керуючись відомою тезою про те, що “цукор виробляється на полі, а не на заводі”, відродження галузі українського буряківництва слід почати з запровадження сучасних високоінтенсивних ресурсозберігаючих технологій насамперед на найбільш бурякопридатних ґрунтах зі сприятливими кліматичними умовами, що відповідають лісостеповій зоні України. Держава мала б створити бурякосійним підприємствам умови для одержання необхідних довгострокових кредитів на придбання технологічних машин і знарядь, пально-мастильних матеріалів, насіння, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів.