Місце енергетики в економічній системі країни

Нарешті, два сценарії без подовження терміну служби енергоблоків ВВЕР-1000 (проект 320) не потребують помітних капіталовкладень, однак вони не є ефективними, оскільки фактично означають відмову від використання АЕС, і вже досить швидко потрібно буде заміщувати їх потужностями ТЕС. Це вимагає великих системних капіталовкладень, більших витрат на паливо та спричинить більші викиди вуглекислого газу.

Стратегія передбачає значний розвиток системи теплозабезпечення. Розроблено три сценарії покриття потреби в теплі; згідно з базовим - виробництво тепла у 2010 році становитиме 411 та в 2030 році – 586 млн.Гкал за рік. Для виробництва такої кількості тепла повинні використовуватись ТЕЦ (паротурбінні, парогазові, газотурбінні), інші когенераційні установки, котельні, поквартирні генератори та нетрадиційні джерела тепла.Значна увага приділена в Стратегії нетрадиційним, відновлювальним та позабалансовим джерелам енергії. Планується, що потужність вітрових електростанцій у 2010 році становитиме близько 0,6 млн.кВт та в 2030-му – 5-7 млн. кВт з виробництвом електроенергії на них відповідно 1,2 та 12 млрд.кВт.г. Видобуток шахтного метану передбачається у 2010 році в обсягах 0,25 та в 2030-му – 4 млрд.куб.м.

У період до 2010 року планується спорудження показових геотермальних об’єктів у різних регіонах України загальною потужністю до 30 МВт - електричних та 100 МВт - теплових. У межах до 2030 року ці потужності можуть досягти відповідно 1 млн.кВт(е) та 5,5 млн.кВт(т).

У період до 2010 року планується використання сонячних колекторів і водонагрівачів загальною потужністю близько 1500 МВт та до 2030-го – близько 7500 МВт.

Для використання біомаси планується в період до 2010 року налагодити відповідне виробництво технологічного обладнання і устаткування для спорудження місцевих ТЕЦ, потужність яких на рівні 2030 року може досягти 250-300 МВт.

Для використання низькопотенційного тепла передбачається широке використання теплових насосів (ТН). У період до 2010 року очікується створення парку ТН потужністю до 1 млн.кВт., а до 2030 року їх загальна потужність може досягти 11-12 млн.кВт.

В умовах нашої країни непрямим потужним джерелом енергопостачання є енергозбереження. Навіть за існуючих складних умов у період 1996-2000 років у країні було зекономлено більш ніж 16 млн.т.у.п. енергоресурсів. Згідно з уточненими оцінками середні обсяги їх реальної економії на рівні 2010 року можуть скласти близько 40 та на рівні 2030-го – близько 63 млн.т.у.п. Зазначені обсяги енергозбереження перевищують кількість всього палива, що видобувається нині в країні, тобто енергозбереження здатне фактично подвоїти паливні можливості України.

У межах Стратегії розроблені основні положення екологізації ПЕК на перспективу, що розглядається. Визначені загальні проблеми екологізації ПЕК, а саме: запобігання забрудненню повітряного середовища, теплового і хімічного забруднення поверхневих і підземних вод, спотворень природних ландшафтів та забруднень земної поверхні, забезпечення радіаційної безпеки ядерно-енергетичних об’єктів тощо.

У Стратегії приділена увага регіональним проблемам розвитку енергетики. Визначені загальні проблеми енергозабезпечення регіонів (залежність від монопольного постачання енергоресурсів, існування адміністративних обмежень енергоспоживання, недостатня розвиненість самоенергозабезпечення, міжрегіональних енергетичних зв’язків). Визначено невідкладні завдання розвитку енергетики певних регіонів (з урахуванням енергодефіциту Криму та Закарпаття, екологічного становища в Донбасі), що потребують постійної уваги з боку державних органів влади всіх рівнів.

Стратегією передбачається суттєве підвищення ролі регіональних (місцевих) органів влади в питаннях енергозабезпечення підпорядкованих територій за умови збереження єдності загальнодержавних енергетичних систем, прискорений розвиток децентралізованої енергетики шляхом розвитку когенерації, використання місцевих паливних ресурсів, вторинних, нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

Чільне місце в Стратегії відведено розвитку енергомашинобудівного комплексу та суміжних галузей з метою забезпечення необхідних рівнів розвитку енергетики. Досліджено можливості українських машинобудівних заводів щодо постачання енергетичного устаткування на підприємства електроенергетичної галузі, вугільної промисловості, нафтогазового комплексу. Встановлено наявні можливості задоволення потреб підприємств галузей ПЕК у сучасному устаткуванні вітчизняного виробництва. Винятком є котельне обладнання, виробництво якого в Україні відсутнє.