Науково-технічний потенціал та його формування на Україні
Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на роз¬міщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проб¬лем цих регіонів.
Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культур¬них центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в централь¬них районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань.
Важливу роль у розміщенні об'єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магіст¬ралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають гене¬ральні плани міст і районні плани.
2003 p. в науці і науковому обслуговуванні України було зай¬нято 150,1 тис. чоловік, у т. ч. 4,6 тис. докторів наук і 21,2 тис. канди¬датів наук.В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисе¬льністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів акредитації (табл.).
Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у ве¬ликих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.
З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Доне¬цьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, про¬водять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.
В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах.
2. Місце науково-технічного потенціалу в науково-технічному прогресі і розвитку народногосподарського комплексу
Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний та взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, характерний для великого машинного виробництва. Неперервність НТП залежить насамперед від розвитку фундаментальних дос¬ліджень, які відкривають нові якості і закони природи та суспільства, а також прикладних досліджень та дослідно-конструкторських розробок, що дають змогу втілити нау¬кові ідеї в нову техніку і технологію. НТП здійснюється у двох взаємообумовлених формах: 1 — еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення тра¬диційних основ науки і техніки; 2 — революційній, яка відбувається у вигляді науково-технічної революції (НТР) і породжує принципово нову техніку і технологію, викли¬кає докорінні перетворення продуктивних сил суспільства.
Революційний шлях — головний шлях розвитку тех¬ніки і технології в епоху НТР. Його визначальною особ¬ливістю є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Наука перетворює¬ться на провідну ланку системи «наука—техніка—ви¬робництво». З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва» або «виробництво високих технологій». До них нале¬жать галузі індустрії, що вирізняються високими ви¬тратами на наукові дослідження при плануванні нових видів продукції.
НТР впливає також на темпи піднесення окремих галузей і на їх поєднання чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в структурі окремих галузей. З одного боку, відбувається подаль¬ше «дроблення» цієї структури, пов'язане, перш за все, з усклад¬ненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей НТР. З другого боку, різні галузі і підгалузі об'єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудів¬ний, паливно-енергетичний та ін.
НТР змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із особливостей цієї зміни — укрупнення основних виробничих агрегатів, що веде до подальшої концентрації виробництва пере¬важно в індустріальних районах.