Динаміка населення земної кулі

Місто — населений пункт, віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівняно з сільськими поселеннями) чисельність населення, зайнятого переважно у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, зде¬більшого досить стійкою. Населення міст 1992 p. складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис., у тому числі понад 200 з них мають більше 1 млн.. жителів (в Україні — 5). Перші міста виникли в IV—III тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Сирії, Індії, Китаї в басейнах та побли¬зу великих рік. На території України міста відомі з І тис. до н. е. на узбережжі Чорного моря (античні міста — держави Північного При¬чорномор'я). Міста є надзвичайно складним соціальним організмом, економіко-географічним, архітектурним, інженерно-будівельним, куль¬турним комплексом. У них зосереджено адміністративно-політичні, промислові, транспортні, військові (міста-фортеці), культурні, нау-кові, рекреаційні (міста-курорти), релігійні (міста — релігійні центри, на-приклад, Мекка) та інші функції. (Див. дод. ст. мал.).Світові міста — ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами є також транспортні вузли зі зручним географічним положенням, великі морські порти, значні міжнародні центри з рекреаційними функціями. Головні ознаки світових міст, окрім великої людності, — спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та діло¬вих послуг, інтенсивність різноманітних інтернаціональних зв'язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, банків, юридичних фірм, рекламних агентств. Концепція світових міст, ви¬сунута Дж. Фрідманом і Уолффом у працях 1982 і 1986 pp., уві¬йшла до числа класичних. До світових міст можна віднести Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур тощо. В Україні ознаки світових міст притаманні Києву, Харкову, Одесі та Львову.

Субурбанізація (від лат. sub — лід, біля та urbanus — міський) — процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслі¬док чого формуються міські агломерації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами — центрами агломерацій. Під впливом урбанізації формуються міські агломерації. Агломерація міська (від лат. agglomero — приєдную, накопичую, нагромаджую) — форма розселення, під якою слід розуміти терито¬ріальне утворення, що: виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташо¬ваних міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, погли¬наючи суміжні населені пункти; вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також значною чисельністю населення; справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.

За основними характеристиками агломерації бувають різні: ве¬ликі й малі, сформовані й такі, що перебувають у стадії формування, моно- і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. В агломераціях, розміщених у розвинених країнах, чисельність населення збільшуєть¬ся незначними темпами або навіть потроху зменшується (Лондон, Париж, Осака, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Агломерації країн, що розви¬ваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення.

Міграції населення.

Міграція населення (від лат. migratio — переселення) — пере¬міщення лю-дей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця прожи-вання назавжди або на більш чи менш трива¬лий період. Однією з основних ознак міграції населення є перети¬нання адміністративного кордону території (держави, області, насе¬леного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовніш¬ню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовніш¬ня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення та поділяють на між- та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того само¬го населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Роз¬різняють міграцію сільського населення і міського, міжміську мігра¬цію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «місто — місто», «місто — село», «село — село».

За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й за-собами самих мігрантів.

Головні причини міграції населення — со¬ціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні. Міграція населен¬ня зіграла велику роль у розвиткові людства. Значний вплив на походження багатьох народів Європи та Азії справило велике пере¬селення народів (масові міграції гунських, німецьких, слов'янських, аланських та інших племен переважно в IV—VII ст.). Великі географічні відкриття мали наслідком інтенсивні міграційні потоки зі Старого Світу до Америки. Значні міграційні потоки були спричи¬нені першою та другою світовими війнами, а нещодавно — розпадом СРСР. Нинішні переміщення людей мають насамперед соціально-економічні, політичні та релігійні причини. Набула поширення мігра¬ція спеціалістів до розвинених країн із менш розвинених («відплив інтелектів»). (Див. дод. ст. мал.).Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення осіб най¬маної праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього госпо¬дарства. Основні потоки робітників-мігрантів спрямовані до Захід¬ної Європи і США. В Західній Європі іноземних робітників і членів їхніх сімей — близько 14 млн. осіб, що становить від 5 до 25% усіх працюючих за наймом у розвинених західноєвропейських країнах. У Франції іноземці — це 80% усіх робітниківбудівельників, у Бельгії — 50% шахтарів, у ФРН — 40% робітників автомобільних заводів.