Перспективи України в галузі автоматизації та робототехніки
За умов розумного лобіювання державою інтересів вітчизняних машинобудівників та виробників засобів автоматизації, а також за наявності реальних продуктивних зусиль зовнішньополітичних відомств України можливим є порівняно швидке суттєве розширення експорту засобів автоматизації до країн Південно-Східній Азії. Привабливими для експорту продукції українського машинобудування є й країни Латинської Америки, Азії та Африки, де завдяки ціновому фактору вона буде конкурентоздатною в порівнянні з західними аналогами.
До того ж, деякі види продукції українських виробників (зокрема зазначених підприємств) уже успішно конкурують із світовими аналогами на ринках високорозвинених країн – США, Канади, Європи. Однак дані країни неохоче пускають на свій ринок українську високотехнологічну продукцію, тому для його завоювання слід не лише підвищувати якість продукції, а й обстоювати інтереси українських підприємств на дипломатичному рівні.
.
Частина 2
Шляхи У таблиці 3 відображені пріоритети різних економічних суб’єктів щодо фінансування інноваційної сфери галузей промисловості України.
Як вітчизняні, так і іноземні інвестори переважну частку інвестиційних коштів спрямовують в одну галузь – чорну металургію (81,2 та 80,4%). Фінансування вітчизняними інвесторами приладобудування складає 7,5% загального фінансування галузі .
Іноземні інвестиції є дуже важливим джерелом фінансування інновацій у чорній металургії (33,7%) та деяких інших галузях. На усе машинобудування припадає лише 0,6% інвестицій.
Держава останніми роками активно підтримує кольорову металургію, що поглинає 70% бюджетних коштів на інноваційну сферу. Бюджетні асигнування в машинобудування склали лише 8,6% асигнувань у кольорову металургію. На другому місці за абсолютним обсягом отримуваних коштів перебуває вугільна промисловість, куди держава спрямовує 20,1% бюджетних коштів. Потреби машинобудування держава забезпечує на 3,1%.
Переважну частку кредитних надходжень (90.3%) отримує харчова промисловість, тоді як у машинобудування та металообробку загалом надходять лише 0,7% обсягів кредитів.
У розподілі власних ресурсів лідирують харчова промисловість (31,5%), чорна металургія (16,5%) та паливна промисловість (8,8%), що спричинено, перш за все, їх економічною “розкрученістю” та можливістю перерозподілу отримуваних доходів. У сукупності середньо- та високонаукоємних галузі залучили для фінансування інновацій 13,4% власних коштів.
Кошти Державного інноваційного фонду у структурі фінансування інновацій займають лише 3,2%. Вони розподіляються з великою увагою до інтересів галузей, що претендують на віднесення до середньо- та високонаукоємних. Машинобудування та металообробка залучають майже 60,0% коштів фонду. На другому місці перебувають верстатобудування та інструментальна промисловість (13,1%), на третьому – електротехнічна промисловість (10,7%), четверте-п’яте місця ділять оборонна промисловість та приладобудування (по 9,6%).Розподіл коштів із «інших» джерел (під ними, як правило, розуміють міністерські фонди та наукові частини титульно ненаукових програм) ще більше сприяють розвитку наукоємних галузей. Якщо зважити на відносно невеликі кошти, спрямовані в паливну промисловість та електроенергетику, можна зробити висновок, що «інші» джерела фактично виявляються призначеними для підтримки частини наукоємних виробництв та є доповненням бюджету в плані лобіювання їхніх інтересів (як відомо, розподілення бюджетних коштів часто виявляється під пресингом сировинних лобі). Приладобудування отримує досить значні кошти від «інших» джерел (4,1% усіх коштів).
Аналіз свідчить, що за зростанням уваги до розвитку галузей із значним рівнем наукоємності джерела коштів розміщуються в такому порядку: іноземні інвестори, кредити, держава, вітчизняні інвестори, самі галузі (власні кошти), Державний інноваційний фонд, інші джерела.
Фінансування машинобудування та приладобудування є недостатнім, як з боку приватних інвесторів, так і з боку держави. Приватні інвестори надають перевагу галузям, де є можливість швидкого отримання високої норми прибутку (металургія, харчова промисловість). Держава усіма силами підтримує галузі, на які припадає найбільша частка валютних надходжень, головним чином – металургію. Така політика приводить до подальшого спрощення структури експорту (зараз високотехнологічна продукція займає 9% експорту, у той час як металургійна – 44%) та виробництва загалом, збільшує залежність української економіки від кон’юнктури світового ринку, приводить до численних антидемпінгових процесів і, як наслідок, значних втрат експортної виручки. Однак головним недоліком такої політики є її спрямованість на отримання економічних вигод у короткостроковому періоду без зважання на довгострокові перспективи української економіки. Майже абсолютна відсутність підтримки високотехнологічних галузей, дуже малі видатки на наукову сферу привели до припинення діяльності або надзвичайного зменшення її обсягів багатьох підприємств високотехнологічних галузей (зокрема досліджуваної), зменшення обсягів інноваційної діяльності, перепливу наукових кадрів із наукоємних галузей та сфери наукових досліджень до інших сфер економіки або ж за кордон. Для забезпечення довгострокового економічного зростання слід збільшувати фінансування науки, поступово переміщувати державні видатки з низькотехнологічних галузей до високотехнологічних, сприяти підвищенню приватних інвесторів, зокрема іноземних, саме в високотехнологічних галузях.