Рослинництво України
Яра пшениця поступається озимій врожайністю. Тому вона має незначне поширення, головним чином у степових районах. В лісостеповій зоні яру пшеницю висивають у разі вимерзання озимої.
Посіви жита займають близько двох відсотків площ зернових. Його вирощують на Поліссі, в лісостепу, в Карпатах. Жито більш, як у двічі поступається врожайністю озимій пшениці.
Велике значення в Україні належить зернофуражним культурам - ячменю, кукурудзи і вівсу.
3.1.Зернові культури.
Провідне місце в структурі посівів (близько 50% ) займають зернові культури. У 1989 році їх площа становила 15,5 млн.га. На Україні вирощують озимі та ярі культури.
Основною зерновою культурою України є озима пшениця , на яку припадає майже 20% посівних площ. ( мал. 1)
Мал 1. Розмищення посівних площ озимої пшениці.Основою рослинництва країни є виробництво зерна пшеницї, жита, кукурудзи, рису, ячменю, вівса, проса , гречки і зернобобових.
Зерно є основним продуктом харчування людини і сировиною для багатьох галузей промисловості. Воно також забезпечує тваринництво цінними кормами. Тому у структурі посівних площ зернові культури посідають перше місце ( мал.2) .Озима пшениця забезпечує близько 50% валового збору зерна в країні.Основні райони вирощування цієї культури - лісостепова, степова зони, частина Полісся. В минцулому озиму пшеницю в Україні висівали переважно в лісостепу. Відома пшениця на нашій території з часів трипільської культури ( ІІІ ст. До н.е.)
Природні умови на території України змінюються по природних зонах. Тому склад вирощуваних культурних рослин також розрізняється по зонах. У кожній грунтово-рослинній зоні розвиваються такі галузі землеробства, що за даних умов дають найвищі результати і вимагають менших витрат праці і коштів.
Пшениця, як найважливіша продовольча зернова культура характеризується більш високими вимогами до умов теплового режиму і родючості ґрунтів у порівнянні з іншими зерновими
культурами помірного пояса. Вона погано переносить кислу реакцію ґрунтів, що обмежує її вирощування в зоні дерново-підзолистих ґрунтів. Екологічні особливості і відносно висока посухостійкість пшениці обумовлюють її більше розповсюдження в лісостеповій і степовій зонах.
Ареали поширення озимої і ярової пшениці обумовлені такими агрокліматичними факторами, як суворість зим і потужність снігового покриву, від яких залежить збереження рослин у зимовий період. Тому озиму пшеницю вирощують переважно в центрі України, особливо в її західних і центральних районах з більш м'якими зимами. Озимі сорти пшениці повніше використовують опади осіннього і весняного періодів, що обумовлює її більш високу врожайність у порівнянні з яровими.
Жито, на відміну від пшениці, менш вимоглива культура у відношенні теплового режиму і родючості ґрунтів. В Україні обробляють переважно озимі сорти жита, що характеризуються набагато більшою зимостійкістю в порівнянні з іншими озимими зерновими злаками. Екологічні особливості жита обумовлені ще і тим, що ця культура в перших центрах землеробства зустрічалася лише у виді бур'янів у посівах пшениці.
Озиме жито має короткий період вегетації, вимагає невеликих термічних ресурсів, досить стійке до весняної посухи. Завдяки добре розвитій кореневій системі успішно культивується на супіщаних грунтаx, добре переносить слабокислу реакцію, але через перезволоження орного горизонту легко піддається вимоканню і випріванню. Ця культура більш стійка до багатьох захворювань, ніж пшениця, а при підвищенні родючості ґрунтів дає істотний приріст врожаю. Невибагливість жита до умов місцеперебування забезпечує йому ряд переваг у порівнянні з пшеницею в районах з меншими тепловими ресурсами, іншими ґрунтами з кислою реакцією.
Ячмінь був широко розповсюджений у районах древнього землеробства помірного поясу. Це одна із самих ранньоспілих зернових культур, що переносить заморозки і відрізняється посухостійкістю. Його використовують переважно для кормових цілей, хоча зерна ячменя мають і продовольче значення, а пророслі насіння (солод) застосовують у пивоварстві. Екологічні особливості ячменя обумовлюють його широке поширення на значній частині землеробської території країни — від північних до південних посушливих районів. У горах посіви його доходять до середніх поясів, де ще можливе землеробство. Значне збільшення посівних площ ячменя в останні десятиліття зв'язано з ростом потреб у фуражному зерні . Розширенню посівів ячменя сприяло також окультурення ґрунтів у процесі інтенсифікації землеробства, більшого застосування мінеральних і органічних добрив.