Автомобільна промисловість країн СНД
Прийом цей достатньо широко відомий. Самі цікаві результати були у свій час отримані на ВАЗі. Там при створенні автомобіля ВАЗ-2121 "Нива" у її конструкцію ввійшло понад 90 % із числа найбільше фондоємких механічних елементів серійних автомобілів. І при новому кузові, теж уніфікованому по ряді дорогих елементів інтер'єра із серійними моделями. У результаті при щодо невеличкої модернізації виробництва ВАЗ початків випускати, по суті, машину, що не мала в ту пору аналогів у світовій практика. Тому на західних ринках вона йшла поза конкуренцією, користувалася великим і усе зростаючим попитом: вимоги ділерів збільшити постачання йшли безупинно. Її експорт обмежувався острахом тодішнього монополіста - "Автоэкспорту" підняти плановий випуск на наступні роки через той, що раптом з'являться конкуренти або по якийсь іншій причиніі збут скоротиться, а з ним - і премії. Проте конкуренти "Ниві" з'явилися тільки через два-трьох року. Так що в комерційному змісті її можна назвати автомобілем упущених можливостей.
Серйозним резервом відновлення і збільшення обсягів що випускається продукції на ряді заводів, по-третє, є так називані спецвиробництва, достатньо потужні по оснащеності, площам і чисельності робітників. Але при використанні такого унікального інтелектуально-виробничого потенціалу потрібно, щоб новий виріб мав визначену ідеологічну і технологічну спадкоємність із раніше що випускається. Виходить, потрібні і заходи для покращення останнього відповідно до нових тактико-технічних вимог, а також спеціально організована система "проштовхування" нового об'єкта виробництва на зовнішні ринки. Створення такого роду "спецвиробів", що при визначеному обсязі халеп можуть стати машинами і цивільним призначенням як для зовнішнього, так і внутрішнього ринків, для окремих підприємств буде самим правильним виходом із положення. Чому - зрозуміло: конкурентноздатність Російського колісної спецтехніки й окремих розробок (деякі, можливо, потребують завершення) сумнівів не викликає.
Звичайно, вільний вибір об'єкту й у спецвиробництві повинна бути повної, оскільки старий принцип (закріплення видів техніки за галузями) в умовах ринку протипоказаний.
Водночас не можна виключати і багатьох виробників галузі одночасно з цехами інженерного підготування і забезпечення. Воно може виключити або хоча б зводити до мінімуму імпорт багатьох видів дорожньо-будівельної техніки, невеликого кваліфікованого нафтового устаткування, спеціальних машин і шасі, комплексу аеродромного обслуговування і т.п., тобто виявиться вигідним для всього народного господарства країни. І не прийдеться, як це рекомендують багато гарячих голів, відчиняти всі наші двері навстіж, щоб увозити з-за кордону навіть те, що в надлишку і не гірше може бути зроблене вдома. (Ті, хто дає такі рекомендації, забувають, що Західна Європа прийшла до об'єднання після десятиліть вирівнювання і притирання національних економік, у тому числі через свободу переміщення трудових ресурсів і капіталів.)
По-четвертому для виробників вантажівок виходом із положення може стати випуск спеціалізованих шасі, а також виконання спец. замовлення, у тому числі й індивідуальних. Виконання індивідуальних замовлень підвищить рейтинг продукції серед приватних вантажоперевізчиків, що вплине на попитна продукцію даного підприємства. Так само справа стоїть і з автобудуванням.
Для виробників легкових автомобілів для підтримки попиту можна розширити список установлюваного стандартного устаткування.
Серйозною можливістю пожвавлення виробничо-комерційної діяльності для виробників автомототехніки можуть бути, по-п'яте, коопераційні зв'язки з родинними закордонними фірмами або їхній кооперантами, здійснювані на комерційних початках. При цьому промова повинна йти в першу чергу про підвищення свого експортного потенціалу, тобто головною метою машинобудування Росії. Причому тут не тільки не виключається, а навпаки, навіть потрібно взаємодія й у формі спільних підприємств. Хоча, як показав досвід, розрахунок на іноземні інвестиції, що "заюшать" до нас, забезпечуючи достаток якісних товарів, виявився явно неспроможним (замість що очікувались, протиприродного для Заходу, але історично характерного для нас чисто російського альтруїзму ми наштовхнулися на прагматизм, сторожкість, а іноді і ворожість).Доцільний і лізинг, проте не можна забувати, що він - задоволення недешеве. Особливо, якщо мова йде не про дооснащення окремих операцій, а про створення комплектних потужностей, що потребує, як відомо, особо високої організаційної чіткості.
Мабуть, одержать звичайний розвиток дрібні вітчизняні виробничі підрозділи, що відбрунькувалися від основного підприємства в самостійні (виробництво дрібних серій, деяких комплектуючих, товарів народного споживання і т.д.). Причому обов'язковою умовою їхньої самостійності і довговічного успіху може бути тільки дотримання етичних норм (простіше говорячи, робота на повних початках).
Природно, організація випуску нової техніки потребує нового оснащення, матеріалів, підготовлених кадрів і багато іншого. Усе начебто розуміють це, але і тут найчастіше спрацьовує стереотип (виробившихся не за 70, як прийнято підтверджувати, а за остайні 10 - 15 років): новий виріб обов'язково асоціюється з новими ж заводськими корпусами; високим рівнем автоматизації, забезпечуваної за рахунок устаткування, що одержується по імпорті; "валютними" матеріалами (при наявності своїх: пригадаємо ті ж бампери з полікарбонату) і т.п. Проте при такому підході потреба у валюті й у рублях стає астрономічної. Задовольнити її в теперішніх умовах, природно, неможливо. Устаткування старіє завжди і скрізь, наприклад, у США старіння парку устаткування призупинили (не зупинили, а призупинили!) тільки наприкінці 1970-х років. І там не поспішали з упровадженням новітнього устаткування, комплексних технологічних ліній, що особливо гнучкі. Ми ж усе це закуповували в 1980 - 1990-і роки чи ледве не в масовому порядку. А переваги, скажемо, тих же ГПЛ залишилися лише в звітах і реляціях. Тисяча виготовлених і придбаних за валюту обробних центрів, цілі комплексні виробництва, по суті, заводи, так і не заробили. І якось дивно чути, що ми, розташовуючи всім цим багатством, не маємо перспективи в реіндустріалізациї галузі без масштабної фінансової помочі Заходу.