Види спілкування. Загальна харктеристика спілкування

У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина. Закономірності "суб'єктивного простору особистості" слід враховувати і в розташуванні меблів в організації, і в розміщенні учасників наради, бесіди, гостей за столом на офіційному обіді тощо.

У невербальному спілкуванні важливим засобом передачі інформації є символи і сигнали. Так, вдало вибрана емблема НДО слугує її популярності. Для демонстрації і легкого впізнавання певних ролей використовують форму. Сигнальне значеня має одяг. Ним люди демонструють не лише свій смак і достаток, але і ставлення до інших людей, належність до певних соціальних груп. Одягом люди також виявляють своє ставлення до різних подій: один одяг вдягають на свято, інший — на роботу, на офіційні і неофіційні зустрічі тощо. В одному одязі йдуть до шлюбу, іншим показують жалобу. Інколи одяг стає засобом привернути до себе увагу, або навпаки, дає змогу "злитися" з групою, замаскуватися.

Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:

•ідентифікація — ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей;

•рефлексія — усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;

•стереотипізація — сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок;

•каузальна атрибуція — інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей;

•атракція (тяжіння) — виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми;

•емпатія — співпереживання, проникнення в почуття іншої людини.У комунікації між людьми важливе місце займає вміння знайти правильну позицію, належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е.Берн вважав, що в кожній особистості є три его-стани: Дитина (керується принципом насолоди, наше "Я хочу"), Дорослий (керується принципом реальності, раціональне прийняття рішення — "Я можу") і Батько (керується принципом необхідності — "Я повинен"). Спілкуючись, партнери обирають якусь позицію і з неї звертаються до певного его-стану партнера. Ці зв'язки Е.Берн називає трансакціями.

Наприклад: доброволець звертається до штатного працівника: "Якщо Вам не важко, будь-ласка, не дозволили би Ви мені скористатися телефоном?"

Працівник: "Це службовий телефон і я не дозволю його займати без необхідності".

Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні.

•примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;

•маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;

•стандартизований — справжнє ставлення ховається під "масками", які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;

•конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;

•діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;

•ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються "грати партнера" (Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;