Життя та діяльність Ломоносова, Прокоповича та інших просвітителів слов’янських народів

Глава VI. Судове слідство (Про допит свідків. Про достовірність показань свідків. Про розбір показань свідків. Про експертизу). ,

Глава VII. Мистецтво дискусії на суді (Деякі правила діалекти¬ки. Перебільшення. Повторення. Про недомовки. Можливе і вірогід¬не чи ймовірне. Про здоровий глузд. Про моральну свободу ритора).

Глава VIII. Про пафос (Здоровий глузд і почуття. Почуття і спра-ведливість. Пафос як неминуче, законне і справедливе. Мистецтво пафосу. Пафос фактів).

Глава IX. Заключні зауваження (Письмова робота й імпровіза¬ція. Про увагу слухачів. Декілька слів обвинувачу. Декілька слів за¬хиснику).

Кілька слів про захисну промову. Замість післямови подається рецензія А.Ф. Коні «Мистецтво промови на суді».

П. Пороховщиков був і залишається видатним теоретиком су¬дової риторики. Ось його цінні поради, ніби звернені до нинішніх судових риторів:

• поважайте гідність осіб, які виступають у судовому процесі;

• уникайте домислів про самого себе і про присяжних;

• не допускайте, щоб різкість переходила в грубість, але пам'я¬тайте й інше: непотрібна ввічливість також може різати вухо і, гірше того, може бути смішною;

• говоріть просто, але водночас виразно й вишукано;

• знайте ціну словам, пам 'ятайте, що одне просте слово може інколи виражати всю суть справи з точки зору звинувачення або за¬хисту; один вдалий епітет інколи вартий цілої характеристики.

4. Інші видатні діячі, які зробили внесок у розвиток теорії та практики ораторського мистецтва

Костянтин Зеленецький (1812—1858). Професор Рішельєвського ліцею в Одесі, автор багатьох книг, статей з питань філософії, ло¬гіки, естетики, словесності, історії, географії, зокрема викладання цих наук у навчальних закладах. Написав цікаві праці, які не втра¬тили цінності й досі: «Дослідження про риторику», «Дослідження значення побудови й розвитку слова людського і додаток цього дос¬лідження до мови російської».

Учений розробив оригінальне розуміння творчого акту в сло¬весній дії, переборов абстрактний розподіл слова й думки в про¬цесі «породження думок», а потім розташування їх у процесі мисленнєвого породження. К. Зеленецький першим серед вітчизняних учених повернув риторику обличчям до творчого винайдення й відповідального вчинку в мовленні.

Серед популярних підручників риторики того часу, які багато разів перевидавалися, не втратили цінності й досі, мали певний вплив на формування української риторичної культури, були курси М. Сперанського, О. Мерзлякова, М. Кошанського та ін.

Михайло Сперанський (1772—1839) — граф, відомий російсь¬кий державний діяч, найближчий радник Олександра І, ініціатор створення Державної ради, керував кодифікацією основних держав¬них законів Російської імперії. Він автор «Правил вищого красно¬мовства».

Олексій Мерзляков (1778—1830) — професор Московського університету. На його публічні промови збиралася мало не вся мос¬ковська верхівка. Він був учителем О. Грибоедова, П. Вяземського, П. Чаадаева, 1. Тургенева, М. Муравйова, М. Бестужева-Рюміна та ін.

Микола Кошанський (1781—1831) — професор російської та латинської словесності у Царськосельському ліцеї, вчитель О. Пуш¬кіна, який зберіг про наставника найтепліші спогади. Як і згадані вже М. Сперанський, К. Зеленецький, О. Мерзляков — автор підруч¬ників риторики, які були популярними у минулому столітті.