Життя та діяльність Ломоносова, Прокоповича та інших просвітителів слов’янських народів

ПЛАН

Вступ

1. М.Ломоносов – теоретик російського красномовства

2. Феофан Прокопович – засновник вітчизняного ораторського мистецтва

3. Петро Пороховщиков – взірець юридичного ораторства

4. Інші видатні діячі, які зробили внесок у розвиток теорії та практики ораторського мистецтва

Використана література

Вступ

Красномовство слов'ян базувалося як на класичній античній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки. Роль ри-торичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за національне визволення, проти окатоличення, проти власних експлуататорів та гнобителів. Кращі художні твори видат¬них майстрів слова ставали народними, національними. Зокрема, така доля судилася ряду поезій Григорія Сковороди («Всякому го¬роду нрав і права» тощо).

У 1620 році створюється перша російська «Риторика» невідо¬мого автора, яка дійшла до нас у тридцяти шести списках. Вона була дуже популярним твором у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустині, Соловецькому монастирі тощо2. Це не самостійний російський твір, а переклад латинської риторики німецького вче¬ного Пилипа Меланхтона. Але при творчому ставленні до тексту ори¬гіналу, сюди були вписані уривки з глави про риторику «Сказання про сім вільних мудростей», а весь текст пристосовано до потреб місцевої освіти. «Риторика» має дві частини: «Про винайдення справ» та «Про прикрашання слова», написані у формі діалогу вчителя й учня, що було характерним для підручників Давньої Русі.

Своєрідним епіграфом, який визначає зміст вдеї цінної пам'ят¬ки слов'янського красномовства, можуть слугувати ось ці слова:

«Я — риторика добрословного і ясновидющого розуму, мною граматика виконується й діалектика прикрашається. Зв'язуючись із цими вченнями, я навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні промови» 3.

Перша східнослов'янська «Риторика» є спадкоємницею тра¬дицій античного світу, настанов Цицерона, Демосфена, Таціта, Арістотеля. Вона стала підґрунтям для подальшого розвитку слов'ян¬ського красномовства, спираючись на кращих її служителів — Фео¬фана Прокоповича, Михайла Ломоносова.

1. М.Ломоносов – теоретик російського красномовства

Михайло Ломоносов (1711—1765). Великий російський учений-енциклопедист, родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи сучасної російської літературної мови, став те¬оретиком красномовства як автор «Краткого руководства к красно¬речию», «Краткого пособия к риторике в честь любителей словес¬ности», «Российской грамматики».

М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки».

Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення, твердження, заключения. Для успішного впливу на слу¬хачів він рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слу¬хачів — вік, стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.