Соціально-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні.
Коли Ісидор, відправляючи літургію у березні 1441 р. в Ус¬пенському соборі Кремля, згадав ім'я папи Євгенія, а потім про¬голосив акти Флорентійського собору, то цим викликав гнів ве¬ликого князя, духовенства й віруючих. Василь назвав Ісидора лжепастирем, зрадником православ'я і велів ув'язнити його в іудиному монастирі. Собор єпископів 1441 р. визнав підпис Ісидора під актом унії недійсним, засудив його як єретика і поз¬бавив сану. Кардиналу вдалося втекти в Литву, але й там він не знайшов підтримки унії і назавжди подався до Риму, де й помер 1462 р. у сані кардинала і з титулом Константинопольського (уні¬атського) патріарха. До речі, і Константинополь невдовзі відмо¬вився від Флорентійської унії. Ісидор був останньою особою грецького походження на чолі Руської церкви.
В Москві після цього визнали неможливим надалі підтримува¬ти зв'язки з Константинопольською церквою, що прийняла унію. Саме Флорентійський собор став однією з основних причин, що руська церква 1448 р. відокремилася від константинопольської і стала автокефальною, тобто самостійною.
Унія, як відомо, не врятувала Візантію від катастрофи, оскіль¬ки папство не захотіло допомогти своїм «єдиновірцям». У 1453 р. турки пограбували Константинополь, що стало великою втра¬тою для загальнолюдської культури.
Рим, однак, не відмовився від своїх планів і для втілення їх у життя використовував різні засоби, зокрема намагався тримати при кожному королівському й князівському дворі агентів, які систематично інформували папу про найважливіші події у дер¬жаві, князівстві і сприяли поширенню католицизму. Так, аген¬том Ватикану при дворі великого князя Московського і всієї Русі Івана III був карбівник монет італієць І.Фрязін. Після смерті дружини Івана III він негайно сповістив про це Рим, де керів¬ництво католицької церкви вже турбувалося про «гідну» нарече¬ну для великого князя — грецьку принцесу Софію Палеолог, виховану під наглядом уніатського духовенства.
Софія прибула до Москви у супроводі великого почту, серед якого був і емісар Ватикану, католицький кардинал, котрий вру¬чив Івану III листа папи римського. Він сподівався, що під впли¬вом Софії великий князь визнає церковну унію з Римом і главенство папи. Але ці плани не здійснилися, оскільки після одру¬ження Софія Палеолог назавжди відмовилася від унії і поверну¬лася до православної віри, віри своїх предків і чоловіка.
Невдача Флорентійської унії не зупинила намагання Риму про¬сунутися на схід при першій нагоді, яка виникла, коли велике Московське князівство, що вело затяжну Лівонську війну, опи¬нилося під загрозою нашестя шведів з півночі; війська польського короля Стефана Баторія із заходу; турок і ногайців з півдня. Цар Іван IV (Грозний) не бачив можливості відстояти свої недавні завоювання і тому вирішив звернутися по допомогу і посеред¬ництво до римської курії. У відповідь Григорій XIII направляє позицією, аби цар підкорився «наміснику Бога на землі» та прий¬няв умови Флорентійського собору про унію.Іван Грозний, який у ході Лівонської війни повністю знищив католицький лівонський орден хрестоносців, не повірив у дружні наміри Риму. Через посередництво папи було укладено мир між Грозним і Баторієм, але від унії московський цар рішуче відмо¬вився. Він, як пише сучасний уніатський історик І.Хома, «пере¬хитрив в такий спосіб і Рим, і його посла щодо можливості мос¬ковської церковної унії» (Богослов'я. — Рим, 1976. — С.32).
У 1458 р. за вказівкою папи Калліста III в Литву з Риму прибув митрополит Г. Болгарин — учень Ісидора. Король Казимир прий¬няв призначеного Римом митрополита, однак Григорій, тверезо оцінивши ситуацію, не вживав жодних заходів до утвердження унії, а в 1470 р. навіть зовсім відмовився від неї. Царегородський патріарх Діонісій визнав його православним і благословив на Київську митрополію.
Безуспішними виявилися і подальші спроби королів польських та великих князів литовських привести православне населення підпорядкованих їм українських і білоруських земель до послуху Римському престолу. Отже, Флорентійська унія не залишила жодних помітних слідів. Інше значення мала Брестська унія 1596 р. Перед тим як проаналізувати причини наслідків цієї унії, слід згадати унії, що їй передували.
Кревська унія 1385 р.
Це перша з п'яти уній в польській історії (три політичні, дві останні — релігійні). Її причиною стала за¬гроза Польщі та Литві з боку Тевтонського ордену, її результа¬том — політичний союз двох держав, що був скріплений одру¬женням литовського князя Ягайла з польською королевою Яд-вигою. Галичина, як і значна частина території Південно-Захід¬ної Русі, опинилася у межах єдиної Польсько-Литовської дер¬жави. На схід переселялися маси голодної польської шляхти, яка відтісняла і литовців, і українців від управління державою. Розпочався процес окатоличення та полонізації. Православна церква непокоїться про свої західні єпархії. Після нашестя монголо-татар резиденція митрополита переноситься то до Володимира-на-Клязьмі, то до Москви, митрополити Петро Галицький та Кипріан Литовський переходять до Москви і відновлюють єдність Київської митрополії.