Соціально-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні.

Проте, незважаючи на утиски, церква вже сама мала сили го¬тувати собі духовенство — крім польських духовних закладів розросталася мережа українських гімназій і видавництв, велася боротьба з полонізацією народної освіти, за відкриття україн¬ських шкіл. Відновлювалися, реформувалися і створювалися нові політичні, місіонерські і культурно-просвітницькі структури, що охоплювали більшість українського населення.

Водночас, відомі приклади нападок уніатських церковників на окремих письменників. У 1935 р. уніатський журнал «Католиць¬ка акція» надрукував список «заборонених книг», до якого було включено понад 100 назв творів української, російської та світо¬вої класики. Так, серед імен авторів, твори яких було оголошено «злими» або «сумнівними», можна зустріти такі відомі імена: Є.Гребінка, О.Кобилянська, М.Коцюбинський, Л.Мартович, Панас Мирний, Леся Українка, Т.Шевченко, В.Короленко, М.Лесков, Л.Толстой, А.Чехов та багато інших (Католицька ак¬ція. —Львів, 1935. — № 3).

До 1946 року в Західній Україні було 3 тисячі греко-католиць-ких і 250 православних парафій. На кінець 80-х років Російська православна церква мала тут 3156 парафій. Українська греко-католицька церква була в підпіллі і за кордоном. У час перебу¬дови, у час гласності, демократизації та відновлення історичної справедливості стало безсумнівним, що відкладати легалізацію УГКЦ (чи УКЦ) далі не вийде. Однак власті, за бюрократичною звичкою, вдалися до тактики затягування, відмов, внаслідок чого втратили контроль над цим процесом. Почалось бродіння в ма¬сах, захоплення церков, тощо. Уникнути цього Можно було б, якби легалізацію церкви власті почали з того, з чого починалась її ліквідація — з ієрархії, церковної власності, собору... Тепер же це доводиться робити під тиском «знизу», а люди, розуміючи це, намагаються, щоб цей тиск був постійним і неослабним.

Ніякі документи, навіть прийняті на уніатському соборі, не мо¬жуть відвернути населення від релігії, якщо в них є потяг до неї.

Чотири десятиліття греко-католицька церква на західноукраїн¬ських землях перебувала на нелегальному становищі, і її віруючі та духовенство сповна пізнали, чого варта тоді була «конститу¬ційна свобода» і що залишається від прав людини, якщо вирі¬шення ідеологічних проблем перекладається на репресивний дер¬жавний апарат. Щоб усе це стало уроком для наступних по¬колінь, воно мусить увійти в історію, створення якої слід почи¬нати вже зараз, по гарячих слідах. А вивчати й осмислювати є що: глибока конспірація, підпільна' підготовка і висвячування духовенства, нічні, таємні як на зорі християнства богослужін¬ня, напади «невідомих» на священиків, попередження, затри¬мання, обшуки, штрафи, арешти, різноманітні провокації тощо.

Питання відродження, відновлення статусу греко-католицької церкви в Україні пов'язувалося із загальним процесом відрод¬ження національної культури, мови, самосвідомості українсько¬го народу, необхідність розв'язування релігійних питань була підтримана досить значними політичними силами нашої держа¬ви.

З 1985 року встановлюються демократичні, гуманні відносини між державою і церквою.Починаючи з 1987 р., рух за відновлення греко-католицької церкви набув організованого характеру. Створений «Комітет за¬хисту Української католицької церкви» звернувся до державних органів влади, зарубіжних релігійних центрів, зокрема Ватика-ну, міжнародних організацій, вимагаючи визнання існуючої Ук¬раїнської католицької церкви на території західних областей України. Все це, звичайно, дозволило поставити питання щодо легалізації греко-католицької церкви та її реєстрації. ЗО листо¬пада 1989 р. Рада в справах релігії при Раді Міністрів УРСР зро¬била заяву про реєстрацію релігійних громад греко-католиків. З квітня по липень 1991 р. греко-католицька церква взагалі і ок¬ремі церковні структури зокрема були зареєстровані як юридичні особи. Кожна єпархія, деканат, парафія чи навчально-духовні заклади церкви були юридичне оформлені. Таким чином, Ук¬раїнська греко-католицька церква була остаточно повністю ле¬галізована і публічно визнана. Головою греко-католицької цер¬кви став Блаженнійший Мирослав — Іван кардинал Любачівський, який до 1991 р. знаходився у Римі.

З перших днів свого існування всі зусилля церкви були спря¬мовані на зміцнення духовного життя, своєї внутрішньої струк¬тури, встановлення відповідної адміністрації у єпархіях в межах України, налагодження зв'язків із греко - католицькою церквою у діаспорі.

Сучасний стан греко-католицизму.

Сьогодні Українська греко-католицька церква має 11 єпископів, три єпархії (Львівську, Івано-Франківську і Мукачівську) та більше 5 мільйонів віруючих. Громади греко-католиків є у Києві, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Вінниці, Житомирі, Луцьку і т. д^