Конфуціанство і даосизм
Сяо — це основа гуманності. Бути чемним сином зобов'язаний кожен, а особливо — людина письмен¬на, освічена, гуманна, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо — служити батькам за правилами обов'язку Лі, поховати їх за правилами Лі і приносити їм жертви за правилами Лі. Культ синівської пошани з часом досяг у Китаї загального визнання і став нор¬мою життя. Оповіді про визначні вчинки Сяо, зібрані у збірнику,ж24 приклади Сяо", перетворилися на об'єкт захоплення і наслідування. Наведемо зразок Сяо з цього збірника: восьмирічний хлопчик літніми ночами не відганяв від себе комарів: нехай вони кра¬ще кусають його, а то турбуватимуть його батьків; шанобливий син голодного року відрізав кусок свого тіла, аби зварити бульйон для обезсиленого батька. Ці ти багато інших прикладів-розповідей повинні були з дитинства виховувати в людині шанобливого сина, готового до пожертви в ім'я культур)
Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли розквіту культу сім'ї і клану. Сім'ю вважали серцевиною суспільства, інтереси сім'ї переважали над інтересами окремої особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сім'ї) вічних — від далеких предків до віддалених нащадків — інтересів. Дорослого сина же¬нили, дочку віддавали заміж за вибором і рішенням батьків, причому це вважалося настільки нормальним і природним, що проблема любові при цьому не по¬ставала ні перед ким. Любов, тобто щось особисте, емоційне — визнавалася чимось незрівнянно нижчим, аніж інтереси сім'ї, яка вважалася кате¬горією високого обов'язку. Любов могла прийти після шлюбу, а могла і зовсім не прийти. Однак це ніколи не заважало нормальному існуванню сім'ї і виконан¬ню подружжям свого усвідомленого соціально-сімейного обов'язку: збереження інтересів сім'ї, тобто народження дітей, насамперед синів, покликаних продовжувати рід, зміцнювати позиції сім'ї у віках.
Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв чимало часу. Спочатку необхідно було розробити де¬тально вчення, домогтися його поширення в країні, що й було з успіхом зроблене послідовниками Кон-фуція. Успіхам конфуціанства великою мірою сприя¬ло й те, що вчення грунтувалося на незначно зміне¬них давніх традиціях, на звичних нормах етики і культуру.
Зa часів Чаньго (V—III ст. до н. е.), коли в Китаї сперечалися різні філософські школи, конфуціанство за своїм значенням і впливом посідало перше місце. Однак, незважаючи на це, запропоновані послідовни¬ками конфуціанства методи управління країною тоді ще не одержали визнання. Цьому завадили суперни¬ки конфуціанців — легісти.
Вчення законників-легістів значно відрізнялося від конфуціанського.
Синтез конфуціанства з легізмом виявився не¬складною справою. По-перше, незважаючи на значні відмінності, легізм і конфуціанство мали чимало спільного: послідовники обох доктрин мислили ра¬ціоналістично; як для одних, так і других цар був найвищою інстанцією, міністри, чиновники — його основними помічниками в управлінні, а народ — відсталою масою, якою необхідно було керувати для її ж благ. По-друге, необхідність синтезу зумовлювалася запровадженням легізмом методів та інститутів, без яких не можна керувати імперією; в інтересах самої імперії необхідно поєднувати повагу до традицій з патріархально-класовими зв'язками, що й було здійснено.
Перетворення конфуціанства в офіційну ідеологію стало поворотним пунктом в історії як самого вчен¬ня, так і Китаю.
Конфуціанство зуміло зайняти головні позиції в китайському суспільстві, ідеологічно закріпити свій крайній консерватизм.
Починаючи з епохи Хань, кожен китаєць з народження й за вихованням повинен був бути насамперед конфуцілнцем. Це означало: з перших кроків життя ко¬жен китаєць у побуті, у спілкуванні з людьми, при виконанні важливих сімейних та громадських обрядів і ритуалів діяв так, як це було санкціоновано конфуціанськими традиціями.
Виховання розпочиналося з сім'ї, з дитинства, з привчання до культу предків і норм сяо, до суворого дотримання церемоніалу в сім'ї, особливо на людях, у суспільстві.
Вся система освіти в середньовічному Китаї була зорієнтована на підготовку знавців конфуціанства. Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюваннями мудреців і, як взірець, уміння писати твори, в яких вільно викладалась і ко¬ментувалась мудрість стародавніх — такою була про¬грама навчання в китайській школі — державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.Дати синові освіту й вивести його "в люди" — мрія кожної сім'ї в Китаї, але здійснити її було нелегко. Необхідно було вивчити кілька тисяч ієрогліфів і з їх допомогою вміти розбиратися у складних старо¬давніх текстах, написаних малозрозумілою письмен¬ною мовою. На це втрачалися тривалі роки наполег¬ливої праці, та й давалася освіта не всім.