Конфуціанство і даосизм
Виникнення конфуціанства (380 млн) завжди пов'язується із стародавнім Китаєм. У чему спе¬цифіка релігійної структури і психологічних особли¬востей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?
Тверезо мислячий китаєць багато не задумувався над таємницями буття і проблемами життя і смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон доброчес¬ності і вважав за свій священний обов'язок йому на¬слідувати. Китаєць понад усе цінує матеріальну обо¬лонку, себто своє матеріальне життя. Величезними і загальновизнаними пророками тут вважалися, на¬самперед, ті, хто вчив жити гідно і у відповідності з прийнятою нормою — жити заради життя, а не в ім'я благополуччя на тім світі або рятунку від страждань.
Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття, передували епосі Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою "конфуціанство". Суть їх, задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональ¬них основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм ви¬могам соціальної політики й адміністрації.
Конфуцій (Кун Фуцзи, 551—479 р. до н. є.) наро¬дився і жив у епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внут¬рішньої кризи.
Виступивши з критикою своєї епохи і високо оці¬нюючи минуле, Конфуцій на основі цього протистав¬лення створив власний ідеал удосконаленої люди¬ни — Цзюн-цзи.
Високоморальний Цзюн-цзи, сконструйований Конфуцієм як еталон для наслідування, володіє двома важливими, за його уявленнями, гідностями: гуман¬ністю і почуттям обов'язку. Поняття "гуманність" (жень) включало в себе багато якостей: скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисли¬вість, любов до людей тощо. Жень — це високий, майже недосяжний ідеал, характерними рисами якого були наділені лише стародавні: із сучасників Конфу¬цій, включаючи себе, вважав гуманним тільки свого рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня. Обо¬в'язок — це моральне зобов'язання, яке гуманна лю¬дина завдяки своїм доброчесностям накладає на себе сама. Почуття обов'язку, як правило, зумовлене знанням і вищими принципами, але не розрахунками. Конфуцій розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжень), благопристойність і дотримання церемоній та обрядів.
Конфуцій щиро прагнув створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої моралі, проти існуючої навколо несправедливості. Однак, як це часто трапляється, з перетворенням йо¬го вчень на офіційну догму, на перший план висту¬пила не суть, а зовнішня форма, що виявилася переважно у підкресленій відданості старовині, повазі до старших, напускній скромності й доброчесності. В середньовічному Китаї поступово склалися і були канонізовані певні норми і стереотипи поведінки кож¬ної людини залежно від того, яке місце вона посідала у соціально-чиновницькій ієрархи.
У будь-який момент життя, на будь-який випа¬док, у щасті й скруті, при народженні й смерті, вступі до школи чи призначенні на службу — завжди й в усьому існували строго фіксовані й обов'язкові для всіх правила поведінки.
Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ["соціального ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Підне¬бесній: "Хай батько буде батьком, син — сином, цар — царем, чиновник — чиновником і т. п., хай все в цьому світі хаосу і мішанини стане на свої місця, всі будуть знати свої місця, права і обов'язки, робити те, що їм належить". Упорядковане таким чином су¬спільство повинне складатися з двох категорій: верхів і низів — тих, хто думає, управляє, і тих, хто трудить¬ся і підкоряється.
Критерієм поділу на верхи та низи мусили слу¬жити не знатність походження і тим більше не ба¬гатство, яке Конфуцій зневажав, а лише знання та чесноти, а точніше, ступінь близькості людини до ідеалу Цзюн-цзи.
Формально цей критерій відкривав шлях до будь-кого, хто приносив "в'язку сушеного м'яса", тобто плану за навчання. Фактично справа була значно складнішою: стан чиновників був відокремлений від простого народу перешкодою, яку було важко подолати, — "стіною ієрогліфів", тобто письменністю.
Однією з найважливіших основ соціального по¬рядку, за Конфуцієм, було суворе підкорення стар¬шим. Будь-хто з старших (чи то батько, чи чиновник, чи імператор) є безперечним авторитетом для молод¬шого, підкореного, підданого. Сліпе підкорення його волі, слову, бажанню — це елементарна норма для молодших і підкорених не лише у державі в цілому, а й у клані, корпорації або сім'ї. Невипадково Конфуцій полюбляв говорити, що "держава — це велика сім'я, а сім'я — це мала держава».Культ предків і норми "сяо". Йдеться про культ предків, як мертвих, так і живих. Значно змінивши зміст і форми цього культу, відомого в основних ри¬сах майже всім народам, конфуціанство надало йому глибинного змісту як символу соціального порядку і перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця — універсальну і загальну норму поведінки. Саме з цією метою Конфуцій розробив учення про Сяо — синівську пошану.