Чинники котрі сприяли великому церковному розколу
Коли рід людський проходить воротами смерті, в країні безсмертя, в країні вічності, за словами апостола Павла, його відразу чекає окремий суд Божий: "Призначено людям раз умерти, а потім суд" (Євр.9,27); а за словами Спасителя, - суд з визначенням заслуженої долі в раю або ж у пеклі: "І підуть ці на муку вічну, а праведники - на життя вічне" (Мф.25,46). Рай призначено для синів слави, а для синів гніву, синів відлучення - пекло, в яке вони увійдуть, щоб випити до останньої краплі всю чашу небесного гніву.
Православна Церква навчає про загробне життя, що душі людські після розлучення з тілом приводяться до Господа Бога на суд. На відміну від загального, останнього - страшного суду, він називається окремим приватним судом, бо відбувається не урочисто перед лицем усього світу і має на меті визначити долю душі не на всю вічність, як суд останній, а тільки до загального воскресіння [10, С.83].
Окремий суд Божий над душами померлих попереджається перевіркою або випробовуванням їх у так званих митарствах. Через них душі, згідно з вченням Православної Церкви, проходять у повітряних просторах у супроводі ангелів. Так злі духи, перебувають у своїй ділянці (Єфес.6,12), затримують їх і викривають усі гріхи вчинені померлими протягом земного життя.
Святий Макарій Олександрійський навчає, що "душі померлого протягом двох днів після смерті дозволяється разом з ангелами, які знаходяться при ній, залишатися на землі де вона хоче. На третій день, шостий і дев'ятий дні за велінням Спасителя вона возноситься на небо для поклоніння Богові, і тоді праведний Суддя визначає їй певну долю до останнього суду".
Загробна відплата після окремого суду не є остаточна і повна. Слова Спасителя свідчать, що тільки після загального воскресіння і суду праведники і грішники остаточно унаслідують приготоване їм місце: одні життя вічне, а другі - муку вічну; "І вийдуть ті, що чинили добро, у воскресіння життя, а ті, що чинили зло, у воскресіння суду" (Іоан.5,29). І святий апостол Павло каже: "Всім бо нам явитися треба перед судилищем Христовим, щоб кожний прийняв за те, що з тілом учинив, або добре, або зле" (2 Кор.5,10).
У згоді з Святим Письмом про майбутнє загробне життя вчать святі отці та учителі Церкви. Не входячи у подробиці цього захованого і таємничого предмету, а тільки додержуючись одкровення, вони коротко показують нам двоякий стан душі у загробному житті, тобто праведникам - рай, а грішникам - пекло [28, С.185]
Загробне блаженств душ праведників, а також мучення душ грішників, згідно з повчанням Святого Письма, уявляється так. По-перше, душі праведників, відразу після виходу з цього життя, нагороджуються за подвиги цього життя блаженством. Однак цей стан не є остаточний. Повна слава і блаженство кожного по його заслугах (1 Кор.3,8) настане тільки після загального воскресіння і загального суду, коли прийде Праведний Суддя в призначений день (Діян.17,38) і оголосить присуд остаточний, і вироки його не зміняться (Мф.25,46).А доля душ грішників після окремого суду, також не вирішується назавжди і остаточно, а тимчасово: для одних - відповідно до запеклості та вічної нерозкаяності у злі, а для других - відповідно до надії на помилування від Бога і життя вічне (Филип.2,10-11, 1 Петр.3,18-19). До других належать ті грішники, які на землі не принесли плодів достойних покаяння, але відійшли в загробне життя з насінням віри та благочестя. Тому вони і не терплять таких страждань, яких зазнають нерозкаяні грішники, і залишаються з можливістю одержати допомогу від Церкви, Так бо навчає святий апостол Іоанн: "Коли хто бачить, що брат грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і Бог дасть йому життя, тим, що грішать на смерть. Є гріх на смерть; не про цей кажу, щоб молився" (1 Іоан.5,16).
Таким чином, у житті загробному в'язні пекла дістануть помилування не за власне покаяння, а за добродіяння людей, які живуть, за молитви, які Церква підносить за померлих в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, що взяв на Себе гріхи всього світу і дав нам правдиве обіцяння: “Коли чого попросите в ім'я Моє, Я зроблю” (Іоанн. 14,14).
У "Посланні східних патріархів" знаходимо таке вчення про загробну долю роду людського: "віруємо, що душі померлих блаженствують або мучаться відповідно до діл своїх. Розлучившися з тілами, вони відразу переходять або до радості, або до печалі й суму; проте вони не почувають ні повного блаженства, ні повного мучення. Бо повне блаженство чи повне мучення кожен одержить після загального воскресіння, коли душа з'єднається з тілом в якому вона жила доброчесно або порочно. Душі людей, які впали в смертні гріхи і при смерті не зневірилися, але ще до розлучення з цим життям покаялися, тільки не встигли принести ніяких плодів покаяння,... сходять у пекло і терплять кару за вчинені ними гріхи, не позбавляючись ,проте, надії на полегшення від них. Полегшення ж вони одержують, з безмежної милості, за молитвами священників і добрі діла, які робляться за померлих, а особливо силою безкровної Жертви". Так вчить Православна Церква про загробне життя і долю душ померлих.