Чинники котрі сприяли великому церковному розколу
- викласти суть та значення для нововведень Західної Церкви.
Структура роботи. Дана робота складається з вступу, одного розділу та списку використаних джерел і літератури.
1. Вчення про примат Папи
Особливу увагу уділяють римські богослови вченню про папу І про папську владу. Тут з особливою силою виявлена печатка законного розуміння, розуміння юридичного благодаті і сутності Церкви. Перекручення Христового - Апостольського - Вселенських Соборів - вчення про Церкву особливо чітко і рішуче відокремлює Рим, від Православного віровчення.Вчення про папську владу, про видимого голову Церкви, "заступник і намісник Христа", явний фундамент всього вчення, всієї догматики римо-католицтва. Але це вчення суперечить основі Євангельського і Апостольського вчення і про Церкву, і про життя її і про пізнання Істини.
Постанова Ватиканського Собору 1870року каже: "Тверде тримання передання, яке дійшло до нас від Христової віри, ми, на славу Бога Спасителя нашого, для піднесення католицької релігії і на благо християнських народів, із згоди священного собору, навчаємо і визначаємо, як богоодкровенне вчення: що, коли римський первосвященник говорить з своєї кафедри, коли виконує своє служіння, як пастир і вчитель всіх християн, він, в силу своєї апостольської влади, визначає вчення про віру та моральність, яке повинна утримувати вся Церква, він, через Божественну допомогу, обіцяну йому в особі блаженного Петра, володіє тією непогрішимістю, котрою Спаситель наділив Свою Церкву, для визначення вчення відносно віри і моральності, і що через отакий рід визначення суперечить цьому нашому визначенню, від цього нехай береже Господь, - нехай буде анафема” [15.С.57].
В "збірнику канонічного права", опублікованому в 1917році папою Бенедиктом XV, читаємо: "Римський первосвященник, спадкоємець в приматі блаженного Петра, не тільки має першість честі, найвищу і повну владу юрисдикція над всією Церквою, розгалуженою по всьому світу". Раніше римські папи писали:- "Ми оголошуємо уєм, визначаєм, проголошуєм, що підпорядкування римському первосвященникові являється для людського існування конче потрібним умовою спасіння" (Боніфацій VIII, булла від 18.11.1302р.)
"Ми об'являємо також, що святий апостольський престол і римський первосвященик володіє верховною владою над цілим світом, і що цей римський первосвященик є спадкоємець блаженного Петра, князя Апостолів, і істинний намісник Христа, а також голова всієї Церкви і отець і учитель всіх християн, і що йому, в особі блаженного Петра, передана Господом нашим Ісусом Христом вся влада пасти Вселенську Церкву, керувати і управляти нею"(папа Євгеній, 6.8.1439р.). А папа Павло IV, в буллі від 15-го лютого 1559року писав:" Римський первосвященик, котрий являється на землі заступником Бога і Господа нашого Ісуса Христа, - володіє повною владою над племенами і царствами і всіх судить"... Так звучить римське вчення про Церкву і про папу, чуже і Святому Письму і Апостолам і древній Церкві [12, С.48].
Із вчення Святого Письма і Отців Церкви, - Церква є єдиний живий організм Тіла Христового, і всі ми, члени Його, покликані до живого - органічної - участі в житті Церкви, щоб, триматись єдиного Голови - Христа, все тіло, суглобами й зв'язами з'єднане й зміцнене, росте зростом Божим (Кол.П,19). Христос - Голова Церкви, говорить Ап. Павло в своїх посланнях, - а ми, живі каміння, поставлені на різні служіння для створення Церкви - Тіла Христового. Тіло Церкви, говорить Апостол, - "створює себе самого в любові, при дії в свою міру кожного члена". І далі: "Все підкорив Бог під ноги Його (Христа), і поставив Його вище всього, Головою Церкви, Котра є Тіло Його, повня Того, що все всім наповняє". (Ефес.І,22-23). Отож, Церква говорить святий Іоанн Златоуст, - тільки тоді Голова досягає цілковитої повноти, тільки тоді стане ціле в повноті Тіло, коли всі ми будемо об'єднані і тісно пов'язані між собою" [2, .117].
І пізнання Істини, по апостольському вченню, дається братам, "упокореним і утвердженим в любові...із всіма святими".
А ось римо-католики, устами папи і Ватиканського Собору стверджують, що пізнання Істини дається Папі самостійно, особисто, поза межею із Церквою ("визначення вчення відносно віри римського первосвященика незмінні самі по собі, а не згодою Церкви"). Не можна не відзначити: другим Ватиканським Собором видана постанова 1870р. про непогрішимість, котра говорить про владу Папи [14, С.93].
Вчення про Церкву, як про благодатне Тіло Христове під єдиним Головою Христом, затемнене у римо-католиків вчення про Папу, як про Папу, як єдиного монарха, в якому концентрується вся Церква. Папа ж (не) перший серед рівних йому по благодаті єпископів, братів, він - джерело єпископської влади, єпископи - його делегати, представники папи. Папа замінив все Тіло церковне, і критерій Істини, з їх вчення, являється не Дух Святий, котрий живе в усій Церкві, а голос на римському престолі перебуваючого єпископа. На особистість папи переноситься те, що належить Церкві і більш того: переноситься на папу, а сама Церква сприймається ними містично; відібране у Церкви, як живого містичного організму, переноситься на папу, а сама Церква сприймається, як юридичний організм, як догматично керуюча церковна держава [19, С.32].