Чинники котрі сприяли великому церковному розколу
Гріх папства в зазіханні на те, що належить тільки Богу, що належить Духу Святому, живучому в Церкві.Так, в книзі єпископа Буго (Baugaud) “Церква”, виданій в 1922 році, Папа прирівнюється до Таїнства Євхаристії, як в Таїнстві Євхаристії присутній під виглядом хліба і вина, реально Христос, та і в папі реально присутній Христос. “В Таїнстві Євхаристії, - говорить єп.Буго, - можемо так сказати тільки “половину” Христа, бо Він в Таїнстві Євхаристії. Де ж шукати другу “половину” Ісуса Христа, реально присутнього в Церкві ? - Одна в Ватикані: вона в Папи, Папа є другий спосіб реальної присутності Ісуса Христа в Церкві”. Ісус Христос „створив Собі два способи реальної присутності, зовсім різних, обидва нез'ясовних і котрі, з'єднані разом, утворюють повноту його втілення...О, велика тайна двох покривал, під якими потайний Ісус Христос”. “Ідіть до Ісуса кажучому: ідіть до Папи”. “В цьому і полягає тайна християнства: це чудо реальної присутності втілення, пропонованого і розповсюдженого під двома покровами. Те, що Ісус Христос не поклав під один із цих двох покровів, Він поклав під другий; і в повноті можна володіти Ним тільки, якщо уміти в потязі серця переходити від Євхаристії до Папи і від Папи до Євхаристії. Поза цими двома тайнами, котрі утворюють одну тайну ми маємо лише зменшеного Ісуса Христа (Він Сам так встановив), котрий не достатній для потреб, як окремих душ, так і суспільства, котрий не в стані, навіть Самого Себе захистити".
„Тайна віри! Ось слово котре потрібно сказати про Папу після того, як ми сказали його про Святу Євхаристію”, бо Папа - „це Ісус Христос захований під покриттям, котрий продовжує за допомогою людського органа своє загальне служіння серед людей”. - „А тому Церква, більш чуттєва ніж ми до речей Божественних, не знає як і говорити про Папу. Ніякий вираз не уявляється їй дуже сильним для того, щоб виразити це взаємне проникнення, котре робиться із Ісуса Христа та із Папи її Голову, одночасно видимого і невидимого, і її єдиного Жениха. Вона віддає для нього всю любов, котру вона почуває до Господа. Вона його тією ж любов'ю”.
„О насолода почуттів, котрі відчуваєш перед Дарохоронительницею і у ніч Папи", в котрому Ісус Христос - „зібрав, згуртував всю Церкву”, і більш того: - Він „раніше створив Папу”. „Це велика тайна: Церква є безперервне і постійне творіння папи". „Отже все сходить від Папи. Він творить Церкву; і в ній і через неї Він просвічує і освячує душі”.
Немає ніяких сумнівів в тому, що єпископ Буго відобразив в своїй праці офіційне вчення римської церкви про Папу. Сповістивши світ про обрання Папи Пія XI, Ватикан в 1922році писав: - „Щасливий Рим: бо він один володіє двома дарохоронительцями: дарохоронительницею євхаристичною, в котрій Ісус Христос подає Себе всім серцям, і Ватиканом, де Ісус устами Папи подає Слово Істини, незмінне і непогрішиме”.
Перший Ватиканський Собор підніс до степеня католицького догмату найвищу владу папи над Вселенськими Соборами, універсальність папської юрисдикції і папську непогрішність з питань віри і моральності. Цей так названий догмат про непогрішимість папи викладений в соборній конституції „Pastor aeterus” („Вічний пастир”).
По установленню Спасителя Петро та інші Апостоли складали єдину колегію, так і Римський первосвященник, наступник Петра, і єпископи, спадкоємці Апостолів, складають єдине ціле.
Єпископ Римської Церкви, на котрому лежить відповідальність, покладена Господом на першого між Апостолами -Петра, являється головою єпископської колегії, вікарієм Христа і пастирем всієї земної Церкви; йому належить в Церкві влада ординарна, верховна, повна, безпосередня і універсальна. Повний титул папи - єпископ Римський, намісник Ісуса Христа, спадкоємець голови Апостолів, Верховний Первосвященик Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, примас Італії, голова державного міста Ватикана, раб рабів Божих [7, С. 13].
Католицька еклезіологія виходить із інших уявлень про вищу владу у Вселенській Церкві, ніж ті, котрі збереглися в Православ'ї. В латинському богослов'ї авторитет Церкви, її непогрішимість персоніфікується в особі Римського єпископа, названий Верховним первосвящеником і намісником, вікарієм Христа. В 331-му каноні католицького „Кодекса канонічного права" вміщене таке формування: „Єпископ Римської Церкви, де відбувається служіння, особливим образом довірене Господом Петру, першому із Апостолів, що належить передачі його”.
2. Filiogue
“І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить", - так викладав нам, Церкві Святій Сам Христос, так засвідчили Апостоли і затвердили Вселенські Собори.