Основні етапи розвитку протестантизму в Україні (ХVІ – перша половина ХХ ст.)

2.4.3. Сдіододінці, або євангельські християни н дусі апостолів, акцен¬тують увагу на догматі про єдність божества. На їхню думку, Бог-отець, Бог-сиН і Бог-дух святий сконцентровані в особі Ісуса Христа. Вони звертаються з молитвами до нього і хрестять від його імені. Це, по суті, є запереченням традиційної християнської Трійці. Смо¬родінці не практикують глосолалії, мало ціхавляться пророкуваннями, обряду обмивання ніг під час хлібопереломлення не здійснюють.

2.4.4. Мельниківці, чи п'ятидесятники-сіоністи, найбільше ува¬ги приділяють догмату про друге пришестя Ісуса Христа і ти¬сячолітнє царство. Вони ведуть активну пропаганду про пересе¬лення своїх прихильників у Палестину на гору Сіон, в «обітовану Богом землю», щоб там чекати другого пришестя, їхні моління мають істеричний характер. Проповідники секти закликають віруючих відмовитися від усього земного, кинути роботу, продати майно, розірвати сімейні стосунки та готуватися до виїзду в столицю тисячолітнього царства — на гору Сіон. Згідно з віровченням мельниківців, спасіння людини залежить не від Бога, а від неї самої.2.4.5.П’ятнлесягинки-суботники виділились як окрема група із середовища п’ятидесятників-сіоністів. За своїм віровченням вони нічим не відрізняються від воронаєвців. Особливою пошаною у них користується субота, яка розглядається не лише як святковий ви¬хідний день, а також як день наполегливих молінь. Звідси й назва секти — суботники. Значного поширення віровчення п'ятидесятників-суботників не набуло.

2.4.6. П'ятидесятники-доскональці заперечують дар говоріння іномовами, проповідують “християнський соціалізм» як форму осо¬бистого збагачення, практикують невпорядкований шлюб чи так зване повальне очищення від гріхів. Ця релігійна течія також не набула поширення.

Для п'ятидесятників характерне глибоке фаталістичне став¬лення до життя. Подібний песимізм істотно впливає на соціальну активність віруючих, засвоєння ними цінностей культури.

Конкретно-соціологічні дослідження, проведені останнім часом, свідчать, що в середовищі п'ятидесятників простежується поступове розмивання індиферентності та соціальної пасивності. Багато ві¬руючих не лише реалістично сприймають соціальну дійсність, а й виявляють певну активність у сферах трудового, громадського і культурного життя. Зростає благодійницька та місіонерська діяльність релігійних громад.

У п'ятидесятництві існує досить струнка структурно-організацій¬на посадова ієрархія. Низовою ланкою е релігійна громада, що очолюється пресвітером, який рукопокладений у духовний сан вищими ієрархами. Пресвітер має необмежені права, користуєть¬ся усією повнотою влади. Крім пресвітера є й інші посадові особи: диякони і діакониси, проповідники і регенти. Крім того, є ще специфічна категорія служителів, які виконують роль пророків і пророчиць, майстрів зцілення, творіння чудес, розпізнавання духів. Вони призначаються пресвітерами, мають значний вплив у релі¬гійній громаді.

В Україні існує понад 990 п'ятидесятницьких громад. Вони об'єднані в Союз християн віри євангельської України.

Нині діє 180 громад християн євангельської віри поза союзами, 67 громад харизматичного напряму, 144 громади церкви повного Євангелія, 50 громад Союзу вільних церков християн євангель¬ської віри України.

У нашій державі більш поширені громади адвентистів сьомого

дня.

2.5. Адвентизм.

Сформувався у США в 30-х роках XIX ст. на основі баптизму. В 1833 р. баптист В. Міллер видав книжку «Докази святого письма про друге пришестя Христа», в якій твердив, що. ця подія відбудеться у березні 1843 р. Однак це пророкування не здійснилося. Після цього точні дати «кінця світу» не вказувалися, проте ідея продовжувала жити і навколо неї сфор¬мувався адвентистський рух. У 1863 р. утворилася самостійна адвентистська церква, в організації якої велику роль відіграла «пророчиця» Олена Уайт.

У нашу країну адвентизм був завезений американськими про¬повідникам» наприкінці XIX ст. Спочатку він поширився серед німецьких колоністів у Таврії. Численне розорення дрібних власни¬ків у країні створило відповідну соціальну базу для адвентизму. Рух швидко зростав за рахунок споріднених з ним течій євангелізму та баптизму. В 1907 р. російські й українські адвентисти утворили самостійну організацію, вийшовши з німецького союзу адвентистів.