Основні етапи розвитку протестантизму в Україні (ХVІ – перша половина ХХ ст.)

активності виступів опозиції до католицької церкви, що набула характеру масового суспільного руху з широкою соціальною ба¬зою. Князі й королі домагалися політичної незалежності від Риму, промисловці й торговці — вимагали вільного підприємництва, ліквідації різних податків і феодальної роздрібненості, збідніле дворянство та лицарство намагалося звільнити своїх підданих від пограбування церквою й усунути її як свого конкурента, діячі культури і науки прагнули звільнитися від впливу омертвілої цер¬ковної догми, селяни та міські низи — позбутися нестерпного гніту всієї суспільної піраміди.

Антифеодальний, антикатолицький рух дістав назву Рефор¬мації. Його безпосереднім напрямом було виникнення нової течії у християнстві — протестантизму. Ця течія об'єднала різні напря¬ми християнства, що відокремилися від католицизму. Спочатку протестантизм .був представлений лютеранством, кальвінізмом і англіканством. Продуктом пізнішого розвитку протестантизму є баптизм, адвентизм, методизм, євангелізм тощо. Нині протестан¬тизм найбільш поширений у країнах Європи й Америки, в багатьох країнах Азії і Африки. У світі налічується близько 345 млн. його послідовників.

Протестантські напрями різняться один від одного, проте усім їм властиві спільні риси. Головним є створення національної, простої та дешевої церкви. Звідси заперечення ролі церкви як посередника у спасінні, верховенства влади римського пани, а також ролі духовенства і чернецтва як посередника між Богом і людьми, ряду церковних обрядів, постів, пожертвувань, Театра¬лізованого богослужіння, пишних прикрас церкви і багатої одежі священиків. Заперечується віра в догмат про чистилище, відки¬дається культ ангелів, святих, поклоніння мощам, іконам. Число таїнств скорочено в основному до двох — хрещення і причастя. Богослужіння проводиться національною мовою і складається в основному з проповіді, колективної молитви і псалмоспівів. Осно¬вою віровчення є Біблія, особливо Новий Завіт. Допускається довільне тлумачення віруючими Біблії. Наголос робиться на осо¬бистій глибокій вірі як засобу спасіння душі. Церква визнає зверхність державної влади.

Протестантські течії по-різному реформували католицизм. Гли¬бина перебудови залежала від історичних і соціальних умов краї¬ни, в якій складалася нова віра, від характеру віровчення антикатолицького руху, де відбувалася Реформація.

Виступаючи проти католицької церкви як невід ємно¬го інституту феодалізму, ідеологи протестантизму запере¬чували її посередницьку роль між людиною і Богом, куль¬тову практику, догматичні положення. Свої ж" реформи протестанти обґрунтовували "справжнім прочитанням"

Біблії, яку вони оголосили єдиним джерелом одкровення, авторитетом у питаннях віри.

Людина для протестантизму — уже не є ланкою над-особистісної спільноти, як вважало середньовічне христи¬янство. Індивідуалізація, властива буржуазній епосі, вису¬ває таку перебудову релігійних уявлень, за якої людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у релігійне переживання, а її особиста віра — єдиний шлях спасіння. Наприклад, якщо православ'я і католицизм рег¬ламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячи з власних при¬страстей, звичок.Зазнала змін у протестантизмі й сама ідея Бога. З по¬гляду його ідеології, Бог існує тому, що він потрібен лю¬дині, яка в нього вірить: "У що віриш, те й маєш". У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих форм. Найпомітніші напрями протестантиз¬му — лютеранство і кальвінізм, які разом з англіканством виниклу в XVI ст., давши поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанстну. Усі вони нале¬жать до ранніх течій у протестантизмі. Пізні течії виникли у XIX—XX ст. — методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п'ятидесятники. Більшість поділяє загальні віросповідні принципи.

У середині XIX ст. протестантизм проникає в Україну, Росію (баптизм, адвентизм, євангелізм). У 30—40-х роках XX ст. v зв'язку приєднанням західних українських і Г Шорських земель, Буковини, балтійських держав до складу колишнього Радянського Союзу, виникло ще кілька видів протестантизму (лютеранство, реформатрство, єговізм, п’ятдесятництва та ін.), що стали проникати далі на схід.

1.1. ЛЮТЕРАНСТВО

Одним з перших кроків реформаторського руху був ви¬ступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483— 1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Головні принципи, сформульовані Лютером та його спо¬движниками, викладені в Аусбурзькому посланні 1530 р. Стрижневим догматом протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри в спокутну жерт¬ву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати ду¬шу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо да¬рується їй Богом. Таким чином, він виступав проти пре¬тензій католицького духовенства щодо контролю віри й совісті посередниками між людьми і Богом, Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усу¬нення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого обходиться людству. Заперечувався й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано Священне Писан¬ня, право тлумачити яке надавалося кожному віруючому.