Історичний розвиток і умови звершення Літургії. Євхаритстія.

Коли Господь закінчив вечерю, підвівся Він і одинадцять учеників Його і, проспівавши псалми, пішли за потік Кедрон, на гору Елеонську, в Гефсиман-ський сад.Євхаристія якраз і є головним дійством Літургії. Не лише у православ-них, але і у католиків, і у вірмено-грегоріанській церкві хліб і вино вважаються істиним тілом і кровю Христа. Проте поступово у чин Євхаристії різні богосло-ви починали вкладати дещо різний зміст. Так, один з найревніших прихильни-ків Реформації Жан Кальвін вважав на відміну від православних чи католиків, що присутність тіла і крові Христа у хлібі та вині є не реальне, а духовне. По-різному сприймають Євхаристію, проте вона так і залишається головним зміс-том чину Літургії.

Дещо по-різному різні конфесії сприймають і сам хліб, що є тілом Хри-стовим. Так, православні використовують хліб квасний, а католики – прісний. Євхаристія може бути здійсненою, як правило, лише у храмі і лише у час Літур-гії. Здійснення її не у храмі можливе, але лише за наявності дуже поважних на те причин. Наприклад, якщо храм ще не добудований чи згорів. У православній церкві Святе причастя попереджають дві єктенії і молитва Отче наш. Усі учас-ники Євхаристії у візантійській традиції причащаються під двома видами – Ті-лом і Кров'ю. Вступом до причастя є суґестивна молитва, в якій подано слова про літургічне "сьогодні": проситься Христа, щоби прийняв причасника як уча-сника Його Тайної вечері.

Після обряду причастя служитель благословить вірних чашею і співає Благодарну єктенію. Заамвонну молитву попереджає заклик "У мирі вийдім". У минулому ці слова стосувалися реального виходу – зі святилища за амвон, роз-ташований колись посередині храму.

Після промовляння заамвонної молитви духовенство йшло процесією до згаданої вище тодішньої захристії. Таким чином Божественна Літургія закінчу-валася там, де і починалася (приготуванням дарів). У сучасній практиці вона закінчується так, як і інші візантійські служби – благословенням і відпустом, в якому завжди лунають слова про істинного Бога – Христа Чоловіколюбця.

Еволюція Чину Божественної Літургії

Апостоли здійснювали св. причастя за заповіддю і за прикладом Ісуса Христа і навчили християн здійснювати це велике і спасительне Таїнство. В пе-рші часи порядок і спосіб здійснення Літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам'ять. Потім з'явився і письмовий виклад апостольської Літургії. З часом Літургія поповнювалася новими молитвами, пі-снеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однако-вість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини Літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четвертому столітті, коли припинилися гоніння на християн, і християнська Церква отримала мож-ливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Вселенські Собо-ри). В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального вико-ристання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. В основу цього чину була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалимського.

Отже, на перших порах Літургія ще не мала точного і єдиного сценарію, її здійснювали по-різному. За часів життя апостолів Літургію здійснювали ще як поєднання її з «вечерями любові». Вже у ІІ ст. в часи Іустина такого єднання не існувало. За апостолів читали Св. Писання Старого Заповіту, співали псалми й старозаповітніх пісень. Склад і порядок первісних Літургій визначався на власний роздум предстоятелів, що чинив «так довго, як міг».

Поступово у здійсненні чину Божественної Літургії спостерігаються пе-вні зміни за територіальним і національним принципами. Збільшується також кількість обовязкових для читання і співання молитов і пісень.

Як вже зазначалося, у ІУ ст. відбувається процес церковної централіза-ції. Відбуваються також вселенські церковні собори, що виробляють певні зага-льнообовязкові якщо і не для всієї церкви, то для кожного з великих патріарха-тів, чинів.

Божественна Літургія у візантійському обряді

Подібно до інших християнських літургічних сімей, візантійський обряд охоплює Божественну Літургію (Євхаристію), Таїнства хрещення, миропома-зання, подружжя, єлеопомазання, покаяння і священства; церковне Правило - утреню, вечірню і інші часи; літургічний рік із циклами рухомих і нерухомих свят та різні благословення і посвячення.

Колискою візантійського обряду є Константинопіль. Тут протягом сто-літь відбувся синтез, для якого вихідною точкою в ІV ст. був обряд Антіохії. Наприкінці IV ст. обряд Константинополя починає набувати стаційного харак-теру, що матиме визначальний вплив на форму Божественної Літургії. Його суть полягає в тому, що місцем, де звершується літургічне дійство, є місто: його вулиці, площі і конкретний храм, до якого у процесії прямує вся церковна спі-льнота, щоби в ньому служити Євхаристію. Ці численні стаційні моління зали-шили глибокий слід на Божественній Літургії та інших службах візантійської традиції.