Буддизм: умови виникнення, Сіддхартха Гаутама, вчення, формування культу, течії та секти

4.Праведні діла (слід уникати недобрих вчинків, робити тільки добрі справи).

5.Праведне життя (треба вести достойне життя, не шкодити живому — людям, рослинам, тваринам, комахам і т.д.)

6.Праведна думка (треба пильнувати за керунком своїх думок, погані думки — зло, їх слід відганяти, налаштовуватись тільки на добро).

7.Праведні помисли (слід уяснити, що зло від нашої плоті).

8.Істинне споглядання (треба постійно і терпеливо тренуватись, досягти вміння глибокого зосередження, заглиблення у пошук істини)

Моральні заповіді (5) для мирян (Панчашила): ахімса (не вбивати), не вживати спиртних напоїв, не торкатися чужих дружин, не говорити неправди, не брати чужої власності.

Моральні заповіді для монахів (10): берегти живі істоти; дотримуватися цнотливості; не говорити неправди; не брати чужої власності; не вживати вина; уникати надмірного вживання їжі; уникати світських забав; не вживати пахощів, оздоблень, прикрашувань; не спати на розкішних ложах; не приймати подарунків з золота і коштовних каменів.

Найдавніші буддійські священні тексти існували вже в І ст. до н.е. і були написані мовою палі, якою, як вважають, користувався Будда.

Складаються ці тексти з 31 книги; вони поділені на три частини і названі Тріпітака, що перекладається як „Три кошики”, а саме:

Віная-пітака (кошик дисципліни) містить правила і приписи для монахів і монахинь. По-суті, це статути буддійських монастирів.

Сутта-пітака (кошик проповідей) складається з проповідей, притч, прислів’їв Будди та його учнів.

Абхідхарма-пітака (кошик найвищої доктрини) містить коментарі до „Чотирьох благородних істин” (філософія буддизму), „Восьмирічного шляху” (етика буддизму) і психотехніки буддизму з метою досягнення „просвітлення” за допомогою медитації.Всі ці тексти дбайливо зберігались і переписувались у найбільш відомих монастирях. У 1871 році у Мандалі (Бірма) був скликаний П’ятий буддійський собор, на якому 2400 ченців — знавців канону — шляхом звірки різних списків і перекладів створили уточнений текст Тріпітаки, який потім був вирізьблений на 729 спеціально вирізаних мармурових плитах. Для кожної плити був побудований окремий мініатюрний гостроверхий храмик. Ці храмики, які стоять стрункими рядами, склали храмовий комплекс Кутодо — ціле своєрідне храмове містечко, сховище канону.

Крім канонічної літератури буддисти вважають корисною неканонічну. Це, в основному, збірники біографій Будди або коментарі до канону.

3. Процес формування релігійного культу буддизму. Космічні уявлення буддизму. Бодхисатви. Мистецтво буддизму.

Цей процес почався відразу після смерті Будди (13 жовтня 483 р. до н.е.). Після кремації його прах і рештки кісток склали у золочену урну і помістили її на горі великої ступи в Кушингарі. Однак, сім царів з інших областей, які прийняли буддизм, направили послів з вимогою приділити їм частки святого праху. Одержавши відмову, вони почали військовий наступ. Біля стін Кушингара мав відбутися бій. Але барахман Дрона вмовив людей не порушувати заповідей Будди і не проливати кров. Святий прах був поділений на 8 частин і поміщений у релікварії, які кожен цар повіз у свою країну і встановив на спеціально збудованій ступі.

Буддизм швидко розповсюджувався. Цю релігію підтримало міське населення, правителі, воїни. Їм імпонувало вчення, яке з розумінням ставилося до людських страждань, яке закликало гальмувати пристрасті, творити добро, і те, що позбавлення від зла і досягення істини достойні всі люди. Спочатку носіями буддизму були аскети, які об’єднувалися в громади, відмовлялись від майна, власності, голили голову, вдягалися у лахміття переважно жовтого кольору і мали при собі лише необхідне — чашку для милостині, посох, миску для води, бритву. Поблизу місць їх оселення ховали померлих аскетів, а на місцях поховання відомим з них будували пам’ятники-ступи (куполоподібні будівлі з замурованим входом). Довкола виникали різні будови. Так започатковано буддійські монастирі. Вони скоро перетворилися у головну і єдину форму організації буддистів, стали буддійським центрами, своєрідними університетами і бібліотеками. Буддійська громада називалася сангхою. З неї можна було виходити і повертатися до світського життя.