Глобальні трансформації християнства доби постмодерну
Т.Л.Осборн в своєму “Посланні” пише про лагідного Христа, який зробив велику благодійність насамперед “для простих людей, які втомилися від двозначностей релігії і бажають, щоб їх взаємовідносини з Богом грунтувалися на впевненості й любові, а не на осуді і страху” [Там само].
Разом із тим можна відзначити “двозначність віровчення” неохристиян. Євангелісти фактично пропонують “розрубати” релігію на дві части. Для цього вони відкидають поняття гріха і великий комплекс відповідних моральних повчань. Ми не знайдемо в Осборна й інших євангелістів необхідності наслідувати заповідям блаженства, які були виголошені у Нагірній проповіді. Немає навіть Декалогу Мойсея. Довільне трактування Біблії (“розширений переклад Біблії”) дає можливість євангелістам вкладати в уста Бога будь-які постмодерністські ідеї. Відтак слід визнати, що ідеологія євангелізму – це ідеологія нестримної “насолоди життям, щоб ви мали її в надлишку – повноті, до переповнення” [Там само.- С. 70-71], яка відповідає ідеології неолібералізму й глобалізму в її сучасному американо-центричному вигляді.
Таким чином, можна вказати тут на головну відмінність неохристиян-євангелістів від традиційних християнських конфесій: це є відношення до лібералізму. Американізовані культи неохристиян займаються цілеспрямованим розповсюдженням неолібералізму, запакованого у гламурний релігійний пакунок.
“Нові, швидко зростаючі релігійні течії, які проповідують “теологію успіху”, - як відзначає лютеранський теолог В.Дайфелд з Бразилії, - “затьмарюють собою традиційні протестантські церкви у Латинській Америці”. Згідно їх “теології успіху”, віруючим гарантується “негайна винагорода за матеріальні пожертви церкві. Молитва до Бога постає майже діловою угодою... Якщо я даю щось Богу, то й він повинен мені що-небудь дати”. Ці релігійні течії знаходять послідовників серед бразильської бідноти. Але постає питання: чому люди не залишають церкву, коли обіцяний успіх не приходить? “Частіше люди вважають за необхідне дотримуватися відразу двох релігій на той випадок, якщо не допоможе одна, то тоді інша точно допоможе”, - зауважує В.Дайфелд [Цит. за: Пробудись!.- 1999, червень.- С. 18].Цей висновок теолога щодо Бразилії повністю відповідає ситуації в Україні. Зрозуміло, що конфесійна упередженість може звузити коло впливу ліберально-християнських ідей. Тому в своїх зверненнях неохристияни хочуть стати над конфесійними межами і звертаються одразу до мусульман, індуїстів, анімістів, буддистів, синтоїстів, католиків, православних, іудеїв, протестантів, а то й взагалі безрелігійних людей.
Галина Пастушук провела дослідження діяльності євангелістських громад, які вона визначила як “протестантські Церкови нової генерації”, започатковані в Україні американськими, рідше шведськими чи британськими місіонерами. Дослідниця вважає, що їх “бiблiйнi уроки постають певно що єдиним шансом для багатьох українців відкрити Бога у Христі. ... З групки неофітів утворюється спільнота, яка росте і згодом дає життя новій Церкві. Кілька років вона успішно розвивається під кepiвництвом іноземного мicioнepa, що нерідко стає її пастором. Людей приваблює дух свободи i відкриття для себе нового життя (Рим. 6: 4). Вони не перестають тішитися тим скарбом, що його знайшли у Христі” [Пастушок Г. Церква Великого Брата // Патріярхат.- 2004.- №3.- С. 18].
Але з від’їздом мicioнepa, переходом керівництва спільнотою до рук “місцевого управління”, з церкви “неначе вивітрюється дух свободи i любові”, дух “американського лібералізму”. З точки зору звичайного українця, церква стає нормальною українською, бо неолібералізм, привнесений, а не вистражданий, дійсно має відчутні раціонально-холодні англо-американські чи західно-європейські корені [Там само].
Американські євангелісти певно сподівалися, що люди в Україні механічно перейдуть на позицію християнського лібералізму раз і назавжди. Проте, судячи з наведених фактів, ліберальний євангелізм не є стійким на теренах України. Йому недостає правди, істинності, духу, щоб перебороти вже існуючу глибину релігійності українського народу. Певно що євангельська звістка, яка проповідувалась на наших землях з часів Київської Русі, має більшу силу, ніж її новостворений американський варіант.
Соціально-економічні негаразди і зубожіння населення України 1991-2000 років викликало консервацію традиційних вірувань в певних малорухомих етно-соціальних осередках і повну безпорадність їх щодо діяльності неохристиян. Соціально-економічний розвиток, що динамічно зростає в останні роки, спричинив трансформацію в політиці і практичній діяльності традиційних церков: поступово змінюються акценти на індивідуальну роботу і соціальний захист віруючих, активізується контрпропагандистська діяльність щодо неорелігій взагалі і щодо ліберальних євангелістів зокрема.
Встановлено, що діяльність євангелістів в Україні поступово трансформується і зростання “рівня щастя” в їх громадах більш корелює із традиційним стилем релігійного життя, ніж із псевдоамериканським.