Глобальні трансформації християнства доби постмодерну
В добу постмодерну суттєво загострюється конкуренція конфесій. В 70-80-ті роки в західно-християнському світі, перш за все в США, активно розвивався ліберальний євангелізм, який на кінці двадцятого століття спричинився могутньою хвилею неохристиянства. Докотилася вона і до України. Останні роки у нас спостерігається бум неохристиянських течій.
Євангелісти, як правило, не бажають називати свої об’єднання релігійними, бо вважають себе вище від будь-якої релігії, церкви й деномінації. Цей тактичний крок розрахований перш за все на молодих людей, яким дошкуляють різні, перш за все ієрархічно організовані, структури, що постійно втручаються в їх особисте життя. Державні установи і традиційні церкви, а водночас і батьки постійно примушують молодь до певних раціональних і послідовних дій, “виховують” її в певних нормах тощо.
Декларована толерантність дозволяє ліберальним євангелістам співіснувати з іншими конфесіями в умовах жорсткої конкуренції. Віруючим дозволяють належати водночас до двох релігійних течій. Цей тактичний підхід дозволяє зробити перехід з однієї конфесії до іншої поступовим.
Проте представники традиційних церков критикують ліберальних євангелістів за фактичних політеїзм, прояви язичництва. Так, американські лютеранські теологи гостро критикують споживацьку філософію ліберальних євангелістів, “розважальне богослов’я, релігію “гарячої ванни”, капітуляцію перед поп-культурою “McChurch”. Дж. Вейз вважає, що хоча “теологія мегапереходу”, яка дає постмодерне розуміння євангелія, й “перетворює Бога в доброго, веселого психотерапевта, в сутності це є вчення моралізму та відчаю, тому що воно концентрується на людських справах. Такий неповноважний оптимізм не втішає страждущих і не рекомендує ніякого дієвого засобу прощення гріхів. “Бо коли набувається правда Законом, то надармо Христос був умер!”, - сказано в Посланні до Галатів (Гал. 2:21). Цей фрагмент із всією серйозністю застерігає нас від спроб догодити людям, проповідуючи інше Євангеліє (1:6-10)” [Там само.- С. 219-220].
Традиційні церкви акцентують увагу у своїх вченнях на спасінні душі, на виконанні морального обов’язку людини перед Богом. Євангелісти ж запрошують прийти до себе і під час веселого спілкування “отримати своє чудо” – безкоштовні дари від Ісуса Христа. Кількість людей, які відвідають зібрання неохристиян постійно зростає. Якщо в умовах домінування православ’я в Україні до них йдуть люди, то це засвідчує той факт, що саме вони знайшли шлях до їх свідомості, розуму чи почуттів, до їх душ.Які ж фактори зумовлюють бум неохристиянства на теренах України? Чи підходи цих християнських течій до людей є більш привабливі? Чи традиційні Церкви перестали розуміти людей? Чи люди не розбірливі? Чи настав час переоцінки цінностей? Гадаємо, що всі ці зазначені в питаннях і деякі інші фактори дійсно мають місце.
Нещодавно Київ відвідав євангеліст Т.Л.Осборн – керівник однієї з харизматичних організацій ОСФО Інтернешнл, девізом роботи якої є слова: “Єдиний шлях – Ісус, Єдина робота – Євангелізм”. Т.Л.Осборн пише в своїй книзі: “В цих ідеях немає нічого магічного. Вони діють тому, що динамічні, прагматичні, життєво важливі – і найголовніше грунтуються на Біблії” [Осборн Т.Л. Послание, которое работает.- К., 2000.- С.11]. І тут також, як у вище зазначеному випадку з повчаннями Католицької Церкви, ми можемо спокійно поставити слово “глобалізм” замість слова “євангелізм”. Сутність залишається такою ж.
Проаналізуємо цю тезу Т.Л.Осборна. Залишимо поза увагою припущення проповідника у відсутності магічного аспекту в особі Ісуса Христа і його віровченні. На нашу думку, постать Ісуса сповнена енергетики, харизми і притягальної магнетичної сили, підсиленої двома тисячоліттями християнської культури. Тому й цільова група Т.Л.Осборна (як це виходить з вступу до цієї книги), це – віруючі люди, що належать до традиційних конфесій і до протестантських церков. А позаяк відомо, що більшість українських православних віруючих мають слабкі зв’язки з церквою, то вони й стають головним об’єктом впливу євангелістів.
Можна погодитись, що ідеї харизматів динамічні, бо ж маємо наочно значні темпи зростання кількості їх спільнот і людей, які відвідують їх богослужіння. Значна кількість євангелістів – молодь з вищою освітою, а це ж найдинамічніша частина суспільства.
Прагматичний підхід євангелістів до християнських ідей засвідчує те, що вони спрямовані насамперед на особисте збагачення. Про спрямованість їх дій на “життєво важливі” речі можна зробити висновки з поширюваних ними рекламних листівок. Вони побудовані за класичним прикладом маркетингового підходу, що практикується в сучасному бізнесі. Ми не бачимо тут зайвих слів. Головна мета – відшукати шлях до найактуальніших почуттів людини, зацікавити її.
Про те, наскільки ідеї Т.Л.Осборна “грунтуються на Біблії” говорить сам він. Теолог досить сміливо, а, з точки зору традиційних християнських конфесій, некоректно віднісся до Святого Писання. «Сотні посилань на Біблію, котрі ви знайдете в цій книзі,- пише він,- іноді скорочені чи змінені для більшої доступності в їх поданні. І зробили ми це в тих випадках, коли цього вимагала структура речення” [Там само.- С. 12]. Відтак дохідливість подання матеріалу, комунікативні завдання отримання впливу на читачів були для автора більш важливою метою, ніж точність подання висловлювань Святого Писання.