Пізній протестантизм (адвентизм, п’ятидесятництво, єговізм)

Вирізняються свідки Єгови особливою місіонерською наполегливістю. Знання Біблії та постійне свідчення про віру — головне завдання кожного члена громади. Віруючі, котрі вступають у Товариство, зобов’язані: “Неухильно впроваджувати у життя настанови, які дає “Вартова Башта”, розглядати Товариство свідків Єгови як дбайливого батька, котрий дає улюбленому синові корисні життєві поради; брати активну участь в обговоренні “Вартової Башти”, розповсюджувати єговістську літературу й проповідувати благу вістку про Боже Царство іншим; підтримувати тісний зв’язок з братами і сестрами та перешкоджати їхньому приєднанню до інших колективів цього злого світу; використовувати вільний час для проповідницької діяльності, а не віддаватися земним насолодам; не втрачати пильності, постійно стежити, щоб розум не наповнювався думками цього злого світу та його цілями; не йти на жодні компроміси щодо Бога, постійно удосконалюватися духовно, примушуючи себе до цього, оскільки спочатку удосконалення дається нелегко; не задовольнятися мінімумом праці у Товаристві, а з радістю брати на себе максимальне навантаження” [22].

Значно сприяє досягненню цих завдань сама структура течії. За єговістським вченням, Товариство — “невидима частина теократичної* організації Єгови, яка знаходиться під наглядом Ісуса Христа”. Теократичний характер Товариства полягає, насамперед, у його централізації та ієрархізації всіх складових, надзвичайній, майже військового взірця дисципліні та конспіративному способі функціонування громад, методів діяльності віруючих (у багатьох країнах свідки Єгови діють нелеґально). Очолює Товариство керівна корпорація у Брукліні (США). Її президентові підпорядковано 96 філіалів, що, у свою чергу, поділяються на крайові бюро. Первинні осередки цієї структури — стрефи (тобто громади). Стрефи складаються з груп, групи — з гуртків, куди входить декілька осіб — віруючих (слуг, або свідків). При такій побудові члени однієї стрефи, входячи у різні гуртки, можуть іноді не знати один одного. У цьому — ще одне пояснення особливо міцної будови єговістських осередків і такого ж надзвичайно низького відсотку відходжень віруючих від самої організації. Крім того, віруючий і навіть його безпосереднє “начальство” (старший слуга), за статутом Товариства, позбавлені будь-яких прав на самостійне розв’язання того чи іншого організаційного, а тим паче віросповідного чи культового питання. Кожен слуга повинен чітко і беззаперечно виконувати настанови Бруклінської корпорації. Тільки вона приймає рішення за всіх членів Товариства в усьому світі. Сьогодні течія свідків Єгови має громади в 205 країнах, об’єднуючи понад 3,5 млн. віруючих.

Відомості про започаткування єговізму в Україні дуже суперечливі. По суті, до останнього часу вивчення його історії зазнало найбільших перекручувань та авторського суб’єктивізму. Дослідження, присвячені течії, були спрямовані не на пошуковий процес, а на “викриття антикомуністичної суті” єговізму чи щось подібне. Певний внесок у “викриття” зробила релігійна література — не лише православна чи греко-католицька, а й протестантська. Хоча існують і об’єктивні труднощі, яких обов’язково зазнає дослідник течії. Оскільки свідків Єгови в Україні переслідували, вони діяли підпільно, а їхне керівництво приховувало будь-яку конкретну інформацію, фактичного матеріалу майже не накопичено.

Реґіон започаткування єговізму в Україні — це Галичина, Закарпаття, Буковина, менше Волинь. Першими свідками Єгови стали еміґранти, які, побувавши у США, повертались прихильниками течії. Початок їх діяльності припадає на 1920-1921 роки. Відомі перші пропаґандисти єговізму — Антін Войцехівський, Йосафат Боруцький, Павло Мащук, Михайло Опонюк, Федір і Микита Білинські та ін. Невеличкі громади почали утворюватися у 1922-1925 роках. До них входили переважно українці, хоча були поляки, німці, здебільшого — з селян та міської бідноти. У Галичині зосередилось 60-70% громад. На Львівщині — у селах Сугрові, Жукові, Вутові, Підлісках, Середпільцях, Пирятині, Добрянах, у м. Львові, Ходорові, Дрогобичі. На Станіславщині — в Гнильчі, Яблонівці, Підгайцях, Рашкові, Долині, Вигоді, Рожнятині.У 20-х роках свідків Єгови у Західній Україні підтримували єдиновірці з США завдяки постійним приїздам єговістських емісарів. Однак головну роль тут виконало функціонування європейських філій Товариства: у Цюріху, Берні, Лондоні. 1926 року відкривається філіал у Маґдебурзі, що особливу увагу приділяє східноєвропейському реґіону, у 1927 р. — у Берліні, де, почала працювати перша в Європі єговістська радіостудія. Безпосередній вплив мала і польська філія у Лодзі. На Закарпатті перші єговістські групи з’явилися 1921 року. Тут діяв бруклінський місіонер І.Шафар — представник крайового бюро, що існувало у Словаччині. На Буковині течію підтримували єдиновірці з Бессарабії, де перші громади виникли у 1924-1925 роках внаслідок діяльності румунської філії Бруклінського центру.

Численні опікуни і місіонери спричинили існування в 20-30 роках у Західній Україні різних, іноді ворогуючих між собою єговістських угруповань, частина з яких навіть не підпорядковувалася Брукліну.

Безперечно, найбільша кількість віруючих належала до громад, що входили до структури Товариства свідків Єгови. Вони були складовою частиною Крайового бюро (керівники — В.Шейдер, Л.Маковський, А.Рашка), яке діяло у Польщі та Західній Україні під назвою Товариства дослідників Св. Письма (або, за польською транскрипцією, бадачів Св. Письма). У структурі польського бюро у 1925 р. відкривається філіал у Львові (філіал Відділу крайового на кресах), який очолювали Л.Кіницький та М.Струк. Наприкінці 20-х років філіал налічував 70 громад, найбільші з них діяли у Львові, Перемишлі, Луцьку, Станіславі, Рівному, Холмі, Коломиї, Калуші, Бучачі, Рогатині, Стронятині, Сарнах, Дрогобичі, Бориславі, Радехові, Сокалі, Самборі [23].