Пізній протестантизм (адвентизм, п’ятидесятництво, єговізм)

Союз, що його активно підтримували Данціґський філіал, а також Асамблея Божа, швидко налагодив місіонерство і пропаґанду. Йому вдалося заснувати три видавничі центри, для роботи в яких на спеціальних курсах готували редакторів. Центр у Лодзі видавав літературу польською мовою, зокрема журнал “Доступ” (виходив у 1936-1939 роках) за редаґуванням А.Бергольця. У видавництві в Данціґу виходив російськомовний журнал “Прийдет Примиритель” (видавався у 1929-1939 роках, редактор Г.Шмідт). У Кременці друкували п’ятидесятницьку літературу українською мовою: крім серії брошур, співаників, збірників духовних віршів, видавали журнал “Євангельський голос” (у 1936-1939 роках; редактор Г.Федишин, потім М.Вербицький). Союз мав близько 30 недільних шкіл. Більшість з них існувала на Волині. У м. Ківерцях Луцького повіту працював сиротинець для дітей з бідних п’ятидесятницьких родин. Серед українців-п’ятидесятників більшість становили селяни, робітники, міщани.

Союз у 1937 р. налічував 500 громад і 18197 віруючих [18]. З них на Волині проживало 7639 п’ятидесятників [19]. Основні місця поширення течії в українських етнічних землях — це повіти Брестський (громади існували у 4 населених пунктах), Камінь-Каширський (3), Ковельський (3), Кременецький (17), Любомльський (2), Луцький (4), Лунінецький (4), Молодечний (2), Пінський (11), Рівненський (31), Сарненський (9), Володимирський (2). Однак громади були невеликими. Щодо Галичини, передусім Перемиського, Львівського, Станіславського воєводств, де також існували п’ятидесятницькі громади, то тут подібної статистики немає.По суті, Союз зборів ХВЄ становив єдину п’ятидесятницьку церковну структуру в Західній Україні, подібну до Союзу ХЄВ у Східній Україні. Водночас існувала низка менших угруповань, які так і залишилися на рівні секти. Сектою слід назвати євангельських християн у дусі апостольському. Виникла 1913 року у Фінляндії та Петербурзі, однак внаслідок післяреволюційної еміґрації деяких членів у Західну Україну, поширилася на Волині. Керівниками секти були українець Ігнатій Козачук та росіянин Микола Смородін [20]. Найбільша група євангельських християн у дусі апостольському (100 осіб) була у селах Брестського повіту — Страдеху та Мідному. Назва секти пов’язана з п’ятидесятницьким вченням про можливість отримання кожним віруючим хрещення і дарів Духа Святого, як це колись відбулося з апостолами Христа. Її особливістю є заперечення Трійці та дотримання суботи. Євангельські християни у дусі апостольському вважають, що єдиний Бог — тільки Ісус Христос (тому ще називаються ісусівцями чи єдинобожцями).

На початку 30-х років на теренах Волині з’явилася група п’ятидесятників ще одного американського об’єднання — Церкви Божої. З 1935 р. спільнота, яку очолював активний релігійний діяч, літератор і редактор Дмитро Гарасевич, діяла під назвою Збори християн Церкви Божої і видавала журнал “Будівничий Церкви Божої” (виходив у Кременці у 1935-1939 роках). За віровченням і культом цей осередок нічим не відрізнявся від Союзу зборів ХВЄ. Залишив чимало брошур, поетичних й пісенних збірок, спроб політичних оглядів та історичних розвідок з минулого протестантизму в Західній Україні.

У містечку Лішнівцях Ковельського повіту у 1932 р. утворилася секта карпівців (за іменем лідера Карпа Бабія) з 150 осіб. Сповідуючи догмати про хрещення і дари Святого Духа, її прихильники водночас визнавали православний культ, отримуючи дар глосолалії часто у православній церкві. Кількість членів секти не збільшувалась; від 1939 р. відомостей про неї вже немає.

Наближеною до п’ятидесятників була ще одна, поширена у Західній Україні, секта з елементами релігійного фанатизму — євангельські християни святі сіоністи. Назва секти пов’язана з відомою ідеєю другого пришестя Христа на горі Сіон і встановлення земного тисячолітнього царства у Палестині. Секта виникла у 1932 р. у с. Воскодавцях Рівненського повіту після проповідей Івана Мурашка, що стали своєрідною сумішшю п’ятидесятницьких, адвентистських, єговістських та штундистських ідей. Сам Мурашко, як пише про нього С.Грелевський, родом з Размірків Брестського повіту, був дванадцять років у США, де вступив у громаду свідків Єгови, однак виявив незгоду з окремими засадами їх вчення. Повернувшись в Україну , “почав оголошувати нову віру на теренах Волині... Проповідував українською мовою, читаючи на кожному кроці Біблію” [21]. Впродовж декількох років організував групу симпатиків. Себе називав Ісусом Христом, “батьком Сіону”, своїх помічників — апостолами, а “духовну” дружину Олену Кирильчук — дівою Марією. Таким гуртом вони подорожували*, розповідаючи, наприклад, як “діві Марії приснився сон про загибель світу у страшній війні, коли людей врятують тільки Мурашко і Кирильчук”. Прилучитися до майбутнього спасіння, за їхніми проповідями, міг той, хто вступить до секти й отримає “печаті Господні”, тобто порізи на тілі віруючого, що їх робив Мурашко. Першою позначеною “печатями” стала Кирильчук; кров з її порізів зібрали у пляшки, змішали з водою і використовували під час причастя.

З п’ятидесятницького вчення прихильники Мурашка визнавали догмати про хрещення і дари Святого Духа (насамперед, дари глосолалії та зцілення). Есхатологічна проповідь євангельських християн святих сіоністів була конкретизована твердженням про можливість побудови земного Єрусалиму силами віруючих. Єрусалим вони уявляли взірцевою фермою, побудованою за принципами комуни при обов’язковому підпорядкуванні віруючих апостолам на чолі з Мурашком. Саме у комуні потрібно чекати другого пришестя Христа, котрий прийде за “своїми дітьми і піднесе їх на святу гору”. Була навіть здійснена спроба створення такої комуни — спочатку в с. Навецькому, під яким Мурашко придбав 700 десятин землі, потім — на хуторі Заречиці Дубовецького повіту, куди почали з’їжджатися у середині 30-х років прихильники Мурашка з окремих місць Полісся і Волині. Однак секта проіснувала недовго. Після 1939 р., коли І.Мурашко знову еміґрував, у Західній Україні залишилося всього декілька десятків його прихильників.