Сучасний протестантизм в україні: динаміка і тенденції розвитку

Становлення деяких протестантських об’єднань в Україні теж відбувається сьогодні за визначеною національною ознакою. (Цікаво, що на сторінках журналу “Примиритель” колишній всесоюзний п’ятидесятницький центр, що знаходиться у Москві, обережно називає себе “духовним центром”). І все ж вказані зміни поки що незначні. Процес національного самовизначення протестантизму просувається повільно, долаючи чимало внутрішніх бар’єрів, пов’язаних з природою конфесії, консервативністю багатьох лідерів, впливом деяких зарубіжних осередків. Результати цього процесу певною мірою залежать і від політичного та духовного розвитку самої України, від розв’язання її міжконфесійних проблем, позитивнішого ставлення віруючих інших християнських течій до протестантів.

Слід відзначити, що звернення до культурної спадщини, національної самосвідомості, успішне переборення сектантської архаїки дали змогу окремим протестантським осередкам досягти успіхів у пошуках (інтенсивність яких завжди була високою) нових, освіченіших прозелітів (прозеліт — той, хто прийняв нову віру). Сьогодні це, переважно, особи, не задоволені усталеними формами інституціоналізованої релігійності, життям у православних або католицьких парафіях, схильні до протестантської смисложиттєвої концепції активного буття, безпосередньої участі у церковній практиці. На думку багатьох з них, саме протестантизм з його акцентом на систему християнсько-етичних чеснот, відмовою від “надлишкового” споживання, здоровим способом життя, пієтетом до сімейно-родинних зв’язків є універсальною цінністю14.Деякі незначні зміни торкнулися й догматичної сфери сучасного протестантизму. Безперечно, будь-які переписування існуючих віровчень, радикальні теологічні новації тут неможливі, адже це означало б відхід від основних принципів, а для віруючого — втрату надій на спасіння. Водночас очевидне прагнення керівництва деяких церков до відповідності своїх теологічних систем тому рівневі, на якому знаходиться догматика інших християнських конфесій. Для протестантизму це завдання, що вирішується під знаком його духовного відродження, сьогодні першочергове. Воно безпосередньо пов’язане з церковним становленням, яке вимагає серйозного обґрунтування, відповідної теоретичної бази. Це змушує протестантських теологів переглядати чимало усталених концепцій, ретельніше обґрунтовувати окремі неоформлені або все ще дискусійні (наприклад, обов’язковість глосолалії у п’ятидесятництві чи омовіння ніг у баптизмі) питання, їх нормалізацію.

На таку діяльність, зокрема, спрямоване навчання в Одеській біблійній семінарії, де прагнуть підготувати і практиків релігійного життя, і теоретиків — нове покоління професійних богословів з місцевих проповідників. На підвищення біблійно-наукового рівня читачів орієнтований альманах “Богомыслие”, багато навчальних посібників, хоча, безперечно, теологічний набуток вітчизняного протестантизму все ще набагато скромніший, ніж у православній та греко-католицькій церквах. Це пояснюється і його історичною ізольованістю від світових центрів протестантської богословської думки, і неодноразовою штучною перерваністю послідовної ідейної еволюції, і середнім освітнім рівнем сьогоднішнього покоління віруючих. Дається взнаки також слабкість класичних течій в Україні (лютеранства, кальвінізму), що накопичили основний філософсько-теологічний потенціал світового протестантизму. Такої богословської школи, яка б відповідала рівневі західноєвропейських чи північноамериканських шкіл, протестантам України сформувати поки що не вдалося. Залишились вони осторонь й багатьох західних течій протестантського модернізму, хоча в останньому, мабуть, не слід бачити недоліку.

Сучасний етап у діяльності протестантських церков засвідчує також їх соціально-демографічна динаміка. Вона для більшості протестантських течій України доволі типова. Жінок тут, як і у самому суспільстві, традиційно більше, ніж чоловіків. Однак феміністських проблем у протестантизмі не існує. Жінок пресвітерами і проповідниками не обирають, натомість вони мають право обіймати посади дияконіс (помічниць пресвітера у роботі з дітьми), викладачів недільних (у адвентизмі — суботніх) шкіл, керівників жіночіх гуртків. Серед адептів конфесії домінують робітники, працівники сфери обслуговування, в адвентистському середовищі чимало медиків. Приблизно кожен шостий протестант є молодший 30 років; у великих міських громадах молодь становить 25%, подекуди — понад третину (в окремих п’ятидесятницьких громадах — половину). В сільських осередках молодіжний відсоток натомість знижується. Наприклад, серед баптистів у містах Чернівецької області частка віруючих віком до 35 років наприкінці 80-х років становила 25, на селі — 12%15. Цей розрив, що відбиває загальну тенденцію омолодження міського та старіння сільського населення, продовжує поглиблюватися, причому в усіх протестантських течіях.

Омолодження протестантизму відображає певною мірою і загальний процес активнішого звернення молодих людей до релігії. Причому вплив молоді на внутрішнє життя і динаміку протестантизму істотніший, ніж в інших конфесіях. Наприклад, омолодження пресвітерсько-проповідницького складу протестантських громад значно випереджає аналогічні зміни у католицизмі чи православ‘ї. Ще донедавна молодим керівником у баптизмі вважали особу віком до 40 років. Сьогодні на пастирську службу висувають зовсім молодих , “щоб вони вчилися роботі з душами, і нічого поганого у тому, якщо це будуть пресвітери молодше тридцяти років”16. Молоді протестанти привносять у громади світські інтереси та настрої, прагнуть радикальніше вплинути на традиційні релігійні принципи, норми общинного життя. Цікаво, що їхню ініциативу подекуди заохочує і керівництво.Характерною прикметою сучасного протестантизму є помітне підвищення освітнього рівня його прихильників, що також певною мірою відображає загальну тенденцію у суспільстві. Протестантів із середньою освітою вже абсолютна більшість, хоча це стосується, передусім, молодого континґенту. Якщо серед осіб від 16 до 30 років середню освіту має 72% (від 35 до 40 років — 54%), то серед віруючих старшого віку таких удвічі менше. Останнім часом до протестантських громад вступають віруючі з вищою освітою. У двох п’ятидесятницьких громадах Львова, наприклад, таких віруючих 2%17. Серед цієї категорії переважають особи з гуманітарною освітою (чимало журналістів, учених, викладачів, художників, бібліотекарів, клубних працівників), лікарів, військових. Однак питомого прошарку інтеліґенції ще не утворено, і це цілком природний результат тривалої освітньої дискримінації “сектантів”. Навіть серед віруючих віком до 30 років особи з вищою освітою у деяких громадах становлять не більше 10%. І все ж орієнтація на створення власної богословської школи, піднесення інтелектуального рівня пропаґанди зумовили виразну тенденцію до здобуття вищої освіти. Особливо помітна вона в євангельсько-баптистських та адвентистських церквах, деяких неопротестантських об’єднаннях (наприклад, у Новоапостольській церкві, Церкві Об’єднання, у Церкві повного Євангелія, Церкві “Філадельфія”).